<<
>>

43 Характеристика етапів розвитку юридичної психології

Розвиток юридичної психології початково відбувався як розвиток загально-правової психології — правового світогляду, тобто співпадає з першим етапом становлення психології як науки про душу взагалі. Правова регуляція людської поведінки досліджувалась ще видатними старогрецькими філософами. Так раціоналістичні ідеї про природу людської поведінки були висловлені Сократом (469—399 роки до н. е.). Його ідеї про відповідність (співпадіння) між справедливістю і законністю згодом були удосконалені Платоном, Аристотелем та філософами Нового часу. Зокрема, Платон (427—347 роки до н. е.) вперше геніально розмежував дві психолізовані категорії, що лежать в основі розвитку суспільства — потреби і здібності людей. Закон, на думку Платона, повинен відповідати потребам суспільства, а організація цього суспільства має відповідати, обумовлюватись здібностями його членів.

Арістотель (384—322 роки до н. е.) пішов ще далі, виразивши у своєму психологічному трактаті «Про душу» фундаментальну ідею — ідею про право як мірило (еталон) справедливості.

У період середньовіччя під час формування абсолютної монархії, правом стала йменуватися система нормативних обмежень людської поведінки. В управлінні суспільством запанував принцип: «Все, що не дозволено — заборонено». Психологічний стан загальної заляканості, пригнічення створював підґрунтя для підвищення у владі людей далеко не кращих, обмежених і розумом, і здібностями, асоціальних, жорстоких, безпринципних. Нове розуміння сутності права і суспільства відбулось у другій половині XVIII ст. (Кант, Руссо, Дідро, Монтеск'є, Вольтер та ін.) одночасно з періодом формування нової прогресивної буржуазної ідеології — концепція лібералізму і правової держави.

Саме цим періодом можна вважати зародження спеціалізованої галузі психолого-юридичних знань: юридичної психології, в розвитку якої можна виділити три етапи: етап ранньої історії юридичної психології — XVIII ст. і перша половина XIX ст.; етап оформлення юридичної психології як науки — кінець XIX ст. початок XX ст.; етап подальшого розвитку і сучасного стану юридичної психології — XX—XXI ст.

Перший етап. У цей період судово-психологічні рекомендації якогось впливу на судочинство тогочасних держав Європи та Російської імперії чинити не могли, оскільки в той час панував розшукний (інквізиційний) процес, що не потребував психологічних знань. Із курсу кримінального процесу вже відомо про ознаки та особливості інквізиційного процесу — це таємний, виключно письмовий процес, намагання отримати показання обвинуваченого будь-якою ціною, навіть застосуванням тортур. До перших авторів, які досліджували судово-психологічні аспекти та ідею гуманізму в судочинстві, можна віднести М. М. Щербатова (1733—1790 р. ж.). Як історик та філософ він у своїх працях наполягав, щоб закони розроблялись з урахуванням індивідуальних особливостей людської особистості, тобто, власне, психології народу. Першим запропонував умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і позитивно оцінював фактор праці у процесі перевиховання засудженого. А. І. Галич, що також у цей період написав одну із перших праць з характерології, вказував, що судити злочинця повинні ті, хто вивчив його психологію, характер. Іншими словами, автор вважав, що суддя повинен бути одночасно і психологом. Значна кількість наукових робіт з юридичної психології з'явилась у третій половині 19 ст.. Це праці І. С. Баришева «Погляд на науку кримінального законодавства», К. Я. Яновича-Яневського «Думки про кримінальну юстицію з точки зору психології та фізіології», А.

У. Фрезе «Нарис судової психології», Л. Є. Владимирова «Психологічні особливості злочинів за найновішими дослідженнями» та ін. (насампред Г. С. Фельдштейн, М. М. Гернет, Д. А. Дріль тощо), в яких, окрім іншого, пропагувались ідеї виключно прагматичного використання психологічних знань у конкретній діяльності судових та слідчих органів. Так, І. С. Баришев писав, що якщо суддя не знає психології, тоді це буде «суд не над живими істотами, а над трупами». У працях німецьких вчених І. Гофбауера «Психологія в її основних застосуваннях у судовому житті» (1808), І. Фрідріха «Систематизований посібник з судової психології» (1835), поряд із висвітленням з точки зору психології особи злочинця та питань вини тощо, містились також положення, що безпосередньо стосувались психології кримінального судочинства, передусім, — розслідування злочинів.

Так на завершення 19 ст. початок 20 ст. почався другий етап розвитку юридичної психології, а саме етап: «Оформлення юридичної психології як науки». Засновник західноєвропейської школи криміналістики Г. Гросс створює фундаментальну працю «Кримінальна психологія», в якій юридичну психологію розглядав як прикладну галузь загальної психології. Багато вчених — психологів того часу прослідковували появу загально-психологічних моментів у сфері юридичної практики. Так, А. Біне у своїй роботі «Навіюваність» в окремому розділі розглядає вплив навіювання на свідоцькі показання, особливо неповнолітніх. Окрім цього він у співавторстві з Г. Гроссом видавав журнал «Доповіді з психології» (Лейпциг, 1903—1906 рр.). Інтерес до причин виникнення й механізму кримінальної поведінки призвів до виникнення (у другій половині 19 ст.) антропологічної школи права. Засновником цієї школи був італійський психіатр та кримінолог Чезаре Ломброзо (1835—1909), який запропонував біологізаторське трактування природи злочинної поведінки. У книзі «Злочинна людина, вивчена на основі антропології, судової медицини і тюремознавства» (1876) Ломброзо намагався знайти матеріальний субстрат злочину. На його думку, злочинця не можна виправити, як не можна приручити і зробити хижака домашньою твариною. Послідовники Ч. Ломброзо Е. Феррі, Р. Гарофало, переглянувши окремі положення теорії свого вчителя, доповнили перелік біологічних чинників злочину і злочинності ще й соціологічними. Однак це не сприяло їм відійти від концепції антропологічної школи. Причини злочинності були предметом наукового інтересу й інших вчених соціологів та психологів, зокрема, Г. Тарда, Е. Дюркгейма, М. Вебера, Л. Леві-Брюля та ін. У той же час, психологія стала приваблювати юристів і як наука, що сприяє зрозуміти закономірності не тільки злочинців, а й інших учасників судочинства. Все більше значення в теорії та практиці того періоду набули експериментальні дослідження в сфері юридичної психології. Під керівництвом В. М. Бехтерєва і за його ініціативою О. Л. Щегловим було здійснено перше експериментальне дослідження малолітніх правопорушників та неповнолітніх злочинів, результати якого викладені у праці «Про розумову працездатність неповнолітніх злочинців» Говорячи про цей другий етап розвитку юридичної психології, не можна залишити без уваги, що саме в цей період вже згадуваний практик — науковець А. Ф. Коні (1844—1927) у своїх працях, узагальнюючи свій великий досвід, крім як проведення психологічних узагальнень щодо свідків, потерпілих чи обвинувачених (підсудних), значну увагу приділяв аналізу психології судді, прокурора, адвоката-захисника тощо. Розглядаючи суддю головним фігурантом процесу, він вимагав від нього не лише знання права чи судової практики, але й історії, філософії, психології, мистецтва та літератури — тобто високої культури та ерудиції.

Третій етап: подальший розвиток і сучасний стан юридичної психології — 20—21 ст. Кінець 19—20 ст. характеризується соціологізацією кримінологічного знання, коли причини злочинності як соціального явища почали вивчати буржуазні соціологи, які відкинувши антропологічний підхід й застосувавши метод соціальної статистики показали залежність протиправної поведінки від соціальних умов життя суспільства. Ці факти знайшли своє відображення у багатьох соціально-психологічних теоріях злочинності американських соціальних психологів цього періоду: Р. Мертона, Ж. Старменда, Д. Матса, Т. Сайка, Е. Глюка та ін. Зокрема: теорія «соціальної аномалії» Р. Мертона, побудована на гіпотезі про відмирання моралі за деліквентної поведінки (соціологія злочинності); теорія «нейтралізації» Д. Матса і Т. Сайка, які вважали, що злочинець у цілому сприймає загальноприйняті норми моралі, але одночасно виправдовує свою протиправну поведінку певними суб'єктивними потребами чи факторами. На теренах нашої прадержави юридична психологія йшла дещо іншим шляхом. Крім як вивчення проблеми злочинності, інтенсивно вивчались шляхи і можливості використання психологічних знань під час дізнання, попереднього (досудового) слідства і в суді. На I Всеросійському з'їзді з психоневрології в 1923 р. працювала секція кримінальної психології (керував С. В. Познишев). На з'їзді було прийнято рішення про необхідність підготовки криміналістів-психологів, а також про доцільність відкриття кабінетів для проведення криміналістично-психологічних досліджень. Як наслідок у багатьох містах колишнього СРСР — Москві, Ленінграді, Києві. Одесі, Харкові, Баку, Мінську було організовано судово-психологічні кабінети та кабінети науково-судової психологічної експертизи. У 1925 р. в Москві створено перший у світі Державний інститут з вивчення злочинності і злочинця. За час його існування (до 1929 р.) було опубліковано близько 300 робіт, в тому числі з проблем юридичної психології. Їх авторами були К. Сотоні, С. В. Познишев, А. Є. Брусиловський, О. М. Ольгинський, А. В. Петровський, А. Р. Лурія, А. С. Тагер, С. Г. Геллерштейн, М. М. Гернет та ін.

У 1924—1930 рр. було здійснено масове психологічне обслідування різних груп злочинців — вбивць, хуліганів, сексуальних злочинів тощо. Активно досліджувались проблеми виправної психології.

У період сталінізму все пішло на спад, оскільки репресивний апарат партійної олігархії не цікавився психологічними тонкощами доказового процесу.

Все почало відроджуватись з 60-х років 20 ст. Сучасні результати пошуків з юридичної психології знаходять своє відображення в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях вчених і практиків: М. С. Алєксєєва, В. Л. Васильєва, Ф. В. Глазиріна, Ю. М. Грошевого, A. В. Дулова, М. І. Єнікеєва, В. О. Коновалової, М. В. Костицького, B. М. Кудрявцева, Г. М. Міньковського, В. Ф. Пирожкова, М. І.Порубова, А. Р. Ратінова, Л. Б. Філонова, А. М. Яковлєва, А. В. Ярмоленко, Ю. В. Чуфаровського та ін. Серед сучасних закордонних психологів-правників доречно назвати Р. Луважа «Психологія і злочинність» (Гамбург, 1956), Г. Тоха «Правова і кримінальна психологія» (Нью-Йорк, 1961), О. Абрахамсона «Кримінальна психологія» (Нью-Йорк, 1961) та ін.

<< | >>
Источник: Відповіді на екзамен - Юридична психологія. 2016

Еще по теме 43 Характеристика етапів розвитку юридичної психології:

  1. 46. Соціальний процес формування права и правотворчість (нормотворчість). Стадії правотворчості (нормотворчості).
  2. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО, ОЗНАКИ, ПРИНЦИПИ.
  3. 54. ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЙОГО ОСНОВНІ ОЗНАКИ, ВИДИ.
  4. Лекція 4 Філософія Просвітництва
  5. Криміналістична версія: поняття, види, правила висування та перевірки.
  6. § 45. Юридичний процес: поняття, етапи, види.
  7. 43 Характеристика етапів розвитку юридичної психології
  8. Порівняльний аналіз суб’єктивних ознак складу злочину
  9. ВСТУП
  10. 2.3.Особливість участіосіб, що не досягли повноліття, в особистих немайнових правовідносинах
  11. Механізм ефективного забезпечення здійснення особистих немайнових прав осіб, що не досягли повноліття
  12. ВСТУП
  13. 1.3. Основні риси та класифікація осіб, що вчиняють злочини у сфері інтелектуальної власності
  14. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  15. Місце і роль помічника судді в судовій гілці влади
  16. Принципи діяльності помічника судді
  17. 1.2. Поняття та класифікація форм захисту трудових прав та інтересів працівників
  18. 3.2. Кримінологічні заходи протидії злочинам, що вчиняються особами в складі натовпу
- Акмеология - Введение в профессию - Введение в профессию психолога - Военная психология и педагогика - Возрастная психология - Гендерная психология - Дифференциальная психология - История психологии - Клиническая психология - Матметоды в психологии - Методы психологического исследования - Нейропсихология - Общая психология - Педагогическая психология - Политическая психология - Практическая психология - Психогенетика - Психодиагностика - Психокоррекция - Психологическое консультирование - Психология девиантного поведения - Психология здоровья - Психология личности - Психология общения - Психология рекламы - Психология религии - Психология спорта - Психология стресса - Психология суицида - Психология творчества - Психология труда - Психология управления - Психосоматика - Психотерапия - Психофизиология - Сексология - Семейная психология - Социальная психология - Специальная психология - Сравнительная психология, зоопсихология - Экологическая психология - Экономическая психология - Экспериментальная психология - Экстремальная психология - Этническая психология - Юридическая психология -