АДМІНІСТРАТИВНА ЮРИСДИКЦІЯ НА МОРСЬКОМУ ТРАНСПОРТІ
■ ■ Адміністративна юрисдикція прибережної держави і адміністративний примус на морському транспорті. ■ Адміністративні повноваження начальника і капітана морського порту. ■ Державний контроль за лоцманським проведенням, регулюванням руху суден та радіонавігацією. ■ Адміністративні повноваження органів технічного нагляду за суднами (регістри). Міжнародні морські класифікаційні об’єднання та їх повноваження. ■ Адміністративні повноваження Служби охорони портового засобу, Прикордонної служби, органів санітарного нагляду, митних органів та ін. Адміністративна юрисдикція - це підвідомчість і компетенція щодо здійснення, а також саме здійснення правозасто- совчої, правоохоронної, державно-владної, квазісудової діяльності з розгляду та вирішення юридичних спорів (конфліктів) та справ про адміністративні правопорушення, здійснювана державними органами та органами місцевого самоврядування, що включає в себе юрисдикційне провадження у справах про адміністративні правопорушення, провадження за скаргами, погоджувальне провадження та ін. Тобто адміністративна юрисдикція представляє собою особливий вид правової діяльності органів виконавчої влади, у процесі якої розглядаються індивідуальні адміністративні справи та застосовуються відповідні адміністративні санкції. Адміністративна юрисдикція прибережної держави розповсюджується на всі судна під час заходу, стоянки і виходу з порту. Відмінною особливістю адміністративної юрисдикції є те, що вона застосовується до всіх без виключення іноземних суден, як державних, включаючи судна, призначені виключно для публічної служби, так і суден приватних власників, тобто діє принцип повної компетенції прибережної держави. Адміністративна юрисдикція здійснюється прибережною державою наступними шляхами: встановленням порядку заходу суден в порт і виходу з порту; проведенням навантажувально-розвантажувальних робіт; організацією посадки і висадки пасажирів; збором податків і мита; оформленням документації та іншими діями компетентних органів, а також шляхом притягнення до адміністративної відповідальності за скоєння порушень встановлених правил. Адміністративна відповідальність являє собою особливий вид примусу, що застосовується уповноваженими на те державними органами щодо громадян і посадових осіб, які скоїли адміністративні правопорушення (провини). За вчинення адміністративного правопорушення органи морського й річкового транспорту можуть застосувати такі адміністративні стягнення: попередження (ст. 26 КУпАП); штраф (ст. 27 КУпАП); позбавлення судноводіїв права керування судном, маломірним судном, усіма видами плавучих засобів (ст. 30 КУпАП). До загальних суб’єктів забезпечення законності на морському транспорті, відносяться: Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади (крім Міністерства інфраструктури та його місцевих органів управління) у межах наданих їм повноважень, органи місцевого самоврядування, судові органи, органи прокуратури, громадяни України та громадські організації. До спеціальних суб’єктів забезпечення законності відносяться відомчі органи управління: Міністерство інфраструктури (Департамент державної політики в галузі морського та річкового транспорту Мінінфраструктури) та його територіальні органи управління на місцях, Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті (далі: Укрмор- річінспекція) та її структурні підрозділи на місцях - служби капітанів портів і їхні структурні підрозділи, інспекторські підрозділи, керівники та начальники всіх рівнів. Прямо чи опосередковано на діяльність морського транспорту впливають такі органи виконавчої влади як: Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Міністерство енергетики та вугільної промисловості, Міністерство екології та природних ресурсів, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Міністерство соціальної політики, Міністерство доходів і зборів, Фонд державного майна, Державна реєстраційна служба України тощо. Розглянемо головні аспекти статусу органів адміністративної юрисдикції на морському транспорті. Згідно частини третьої статті 15 Закону «Про морські порти України», який вступив у силу 13 червня 2013, начальником морського порту є керівник філії адміністрації відповідного морського порту. Начальник філії ДП АМПУ і начальник морського рибного порту відповідно призначаються Міністерством інфраструктури і Міністерством аграрної політики та продовольства України. Начальник філії ДП АМПУ забезпечує безпеку, охорону вантажів, майна порту, стежить за громадським порядком, проведенням санітарних і протипожежних заходів у порту, охороною навколишнього природного середовища, обслуговуванням суден. Його права та обов’язки передбачені Законом «Про морські порти України» та положенням про Адміністрацію морських портів України. На відміну від начальника порту, який керує діяльністю порту у всіх її проявах і здійснює різноманітні господарські функції, на капітана порту покладається суворо визначене коло функцій по забезпеченню безпеки мореплавства і порядку в порту. Кожне судно перед виходом у море підлягає контролю, який здійснює служба капітана морського порту на чолі з капітаном з метою перевірки суднових документів, установлення відповідності основних характеристик судна судновим документам, а також перевірки виконання вимог щодо укомплектування суднового екіпажу. Судно зобов’язане до виходу з морського порту одержати на це дозвіл капітана порту. Капітан морського порту повинен відмовити у видачі дозволу на вихід з порту в разі порушення вимог, визначених ст. 91 КТМУ. Адміністративно-правовий статус капітанів портів визначають норми, адресовані капітанам портів, які наділяють їх адміністративними повноваженнями. Капітан порту очолює службу капітана порту (далі: Служба), яка входить до складу філій ДП «Адміністрація морських портів України». Капітан морського (морського рибного) порту здійснює державний нагляд за мореплаванням у порту. Діє відповідно до КТМ (ст. 78-81), Положення про капітана морського порту та службу капітана морського порту, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 27.03.2013 р., що містить перелік прав та функцій, якими наділений капітан порту (але головною метою залишається забезпечення безпеки мореплавства). Наприклад, до функцій капітана порту відносять такі: - нагляд за дотриманням вимог щодо порядку заходження суден у морський порт і виходу з морського порту (п. 2.1.3); - нагляд за дотриманням вимог щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища (п. 2.1.4); - нагляд та контроль за підприємствами, що надають лоцманські послуги, і службою регулювання руху суден у межах акваторії морського порту (п. 2.1.6); - облік та розслідування аварійних морських подій в установленому порядку (п. 2.1.8); - контрольний огляд суден із метою перевірки суднових документів (п. 2.1.9); - нагляд за дотриманням вимог щодо належного технічного стану причалів, відповідності технічного стану суден вимогам законодавства, засобів навігаційного обладнання в порту і на підходах до нього (п. 2.1.10); - контроль за дотриманням вимог законодавства і міжнародних договорів України щодо безпечного морського перевезення пасажирів, вантажів (п. 2.1.11); - видача дозволів на підняття майна, що затонуло в морі, а також на проведення будівельних робіт щодо гідротехнічних споруд у межах території та акваторії морського порту (п. 2.1.15). Деякі права капітана порту: - заборона виходу судна в море (п. 3.1.1); - інспектування всіх суден, що перебувають у порту, з метою встановлення їх мореплавного стану (п. 3.1.2); - заборона експлуатації суден і об’єктів, виконання робіт, що створюють загрозу безпеці судноплавства та довкілля, до усунення порушень вимог нормативних актів із питань безпеки руху суден; - надання обов’язкових для виконання судновласниками та посадовими особами приписів щодо усунення порушень вимог нормативних актів із питань безпеки судноплавства (п. 3.1.3). У морському порту стягуються такі цільові портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, вантажний, адміністративний та санітарний. Інші види зборів можуть встановлюватися нормативними актами України. Розмір портових зборів установлюється Кабінетом Міністрів України. Примусові заходи застосовуються капітаном порту у випадку несплати встановлених зборів, штрафів і інших платежів, а також за рішенням уповноважених законодавством державних органів (митних органів, санітарно-карантинної служби, органів рибоохорони, Міністерства охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України, прикордонної служби. Заборона капітаном порту виходу судна в море має метою забезпечення мореплавності судна і дотримання ним існуючого в порту адміністративного режиму, і тому може бути застосована до будь-якого судна (предмету нагляду капітана порту) незалежно від його приналежності і прапора. Судно або вантаж можуть бути затримані в морському порту капітаном порту на строк до 3-х діб до достатнього забезпечення морської вимоги судновласником або вантажовласником на: - прохання особи, яка має морську вимогу, обґрунтовану загальною аварією, рятуванням, договором перевезення вантажу, зіткненням суден або іншим заподіянням шкоди; - морську вимогу порту, зумовлену пошкодженням портових споруд, іншого майна та навігаційного обладнання, розташованого в порту; - морську вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, зумовлену порушенням природоохоронного законодавства України. Кодекс торговельного мореплавства України виводить за межі правового регулювання питання рибогосподарської діяльності (ст.3 КТМУ). А враховуючи поєднання в КТМ України норм приватного та адміністративного права, за рамки КТМ України виводяться і питання адміністративного нагляду за суднами флоту рибної промисловості (ст.10 КТМУ). Фактично зараз в Україні діють автономно дві системи безпеки судноплавства - очолювана Мінінфраструктури і, стосовно флоту рибної промисловості - Мінагропромом (Державним департаментом рибного господарства); вони представлені в Міжнародній морській організації і паралельно проводять огляд суден і судноплавних компаній, видають державні документи і т. ін. Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті (Укрморрічінспекція) створена відповідно до Указу Президента України №447/2011 від 8 квітня 2011 року. Вона є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство інфраструктури України. Укрморрічінспекція забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті. Основними завданнями Укрморрічінспекції є: 1) реалізація державної політики у сфері безпеки на морському та річковому транспорті; 2) здійснення відповідно до законодавства державного нагляду (контролю) за безпекою на морському та річковому транспорті; 3) внесення пропозицій щодо формування державної політики з безпеки на морському та річковому транспорті; 4) надання адміністративних послуг у сфері морського та річкового транспорту. Інспекція з питань підготовки та дипломування моряків Міністерства інфраструктури України утворена 2001 р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про удосконалення державного нагляду за станом підготовки та дипломуванням моряків» від 31.01.2001 р. Діє відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Положення про Інспекцію з питань підготовки та диплому- вання моряків» від 17.10.2001 р. на виконання Закону України «Про приєднання України до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 р.» від 01.11.1996 р. У відповідності до Положення про Інспекцію з питань підготовки та дипломування моряків остання здійснює: огляд підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, що проводять підготовку та дипломування моряків на відповідність підготовки моряків вимогам Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків та несення вахти 1978 р., з поправками, та законодавства України з питань підготовки та дипломування моряків (національні вимоги), який не є заходом державного нагляду (контролю), але за результатами якого оформлює протокол; повідомляє капітанів портів щодо можливості підтвердження виданих ними дипломів, кваліфікаційних свідоцтв та інших документів моряків (дипломи, кваліфікаційні свідоцтва та інші документи, видані морякам без підтвердження інспекцією, є недійсними) та ін. Казенне підприємство «Морська пошуково-рятувальна служба» (далі: КП МПРС) належить до сфери управління Міністерства інфраструктури, що координує його роботу разом із Державною інспекцією з безпеки на морському та річковому транспорті, і є єдиним підприємством, на яке покладаються всі функції із забезпечення пошуку та рятування на морі. Організація морської пошуково-рятувальної служби здійснюється за такими напрямами: фінансове, організаційне та технічне забезпечення операцій із пошуку і рятування та ліквідації аварійних забруднень на морі; інтеграція галузевих фінансових, технічних, організаційних ресурсів; технічне, інформаційне та аналітичне забезпечення прийняття управлінських рішень; забезпечення координації управління операціями пошуку і рятування. Забезпечення фінансування КП «Морська пошуково-рятувальна служба» заплановано з державного бюджету, починаючи з 14.06.2013 р. (до цього часу функції із забезпечення пошуку і рятування на морі в Україні виконували різні підприємства, що належали до сфери управління Мінінфраструктури. У результаті чого не було єдиної політики, система пошуку і рятування працювала неефективно, бракувало фінансування). Наразі організаційно-технічне забезпечення функціонування та розвитку національної системи пошуку і рятування в морському пошуково-рятувальному районі України є основним завданням створеного казенного підприємства. До його функцій також належать: здійснення операцій із рятування людського життя, суден і вантажів у відкритому морі відповідно до Конвенції про пошук і рятування на морі; виконання робіт із ліквідації аварійних розливів нафтопродуктів і інших шкідливих речовин у морі відповідно до Міжнародної конвенції із запобігання забрудненню із суден 1973/78 рр.; міжпорто- вих буксирувань, суднопідйомних, підводно-технічних робіт та іншої комерційної діяльності на морі, яка потребує застосування спеціалізованих сил і засобів і т.д. З прийняттям наказу Мінінфраструктури України від 13.09.2012 р. «Про затвердження Змін до Положення про навігаційно-гідрографічне забезпечення мореплавства у внутрішніх морських водах, територіальному морі та виключній (морській) економічній зоні України» визнано такі адміністративно-правові повноваження «Держгідрографії»: розробка стандартів навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства (п/п. 2 ч. 2 п. 1.4); узгодження будівництва об’єктів на українському узбережжі, що можуть створювати навігаційну небезпеку (п/п. 14 ч. 2 п. 1.4); узгодження в межах повноважень проектної документації стосовно зведення гідротехнічних споруд, проведення гідротехнічних робіт, прокладання підводних кабелів і нафтогазопроводів на морях і узбережжі України (п/п. 15 ч. 2 п. 1.4). З метою забезпечення потреб підприємств, підпорядкованих Міністерству інфраструктури України, інших підприємств морської галузі в засобах морського рухомого супут- никового зв’язку та координації морського рухомого зв’язку було утворено Національний центр дальньої ідентифікації та контролю місцезнаходження суден для здійснення заходів із створення системи дальньої ідентифікації та контролю місцезнаходження суден. На нього також покладені певні адміністративні функції, які впливають на діяльність морських портів, зокрема у відповідності до правила 191 глави V Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі (СОЛАС) та Інструкції щодо процедури підключення обладнання суднових систем охоронного сповіщення до національної системи приймання сигналів суднового охоронного сповіщення та системи супутникового моніторингу суден, що плавають під Державним прапором України. Державні лоцмани і лоцманські підприємства діють на підставі Наказу Міністерства інфраструктури від 08.05.2013 № 292 «Про затвердження положення про морських лоцманів». Вони здійснюють діяльність з лоцманського проведення суден на підходах до морських портів, у межах акваторій цих портів, а також між морськими портами незалежно від прапора держави, під яким плаває судно, і форми власності судна, яке перебуває у визначених районах лоцманського проведення суден, а також на судновласників, фрахтувальників, морських агентів, капітанів суден, інших уповноважених судновласником осіб, що замовляють послуги з лоцманського проведення суден. Інформація про райони обов’язкового і необов’язкового лоцманського проведення, режим плавання і порядок надання лоцманських послуг у них доводиться до відома мореплавців шляхом публікації в правилах мореплавання, лоціях, повідомленнях мореплавцям. Діяльність лоцманів здійснюється на засадах самофінансування за рахунок коштів лоцманських зборів, що стягуються в нормативно установленому порядку. Державний морський лоцман зобов’язаний указати капітану судна, яке він проводить, на виявлені порушення правил судноплавства, обов’язкової постанови начальника морського порту та інших правил, вимагати усунення помічених порушень, а в разі невиконання капітаном судна цих або інших законних вимог державного морського лоцмана - негайно повідомити про це капітана морського порту. Присутність на судні державного морського лоцмана не звільняє капітана від відповідальності за управління судном. Морський лоцман не має права без згоди капітана залишити судно раніше, ніж поставить його на якір, відшвартує в безпечне місце, виведе в море або буде замінений іншим лоцманом. У районах необов’язкового лоцманського проведення капітан морського порту може встановлювати обов’язкове лоцманське проведення суден у випадках, передбачених КТМУ (ядерні судна, судна, які мають серйозні пошкодження корпусу, механізмів або обладнання, тощо). Якщо капітан, прийнявши на судно морського лоцмана, діє всупереч його рекомендаціям, лоцман має право у присутності третьої особи відмовитися від продовження проведення судна. Морський лоцман вправі вимагати, щоб про це було зроблено запис у лоцманській квитанції. Однак і після відмови від проведення судна лоцман зобов’язаний залишатися на капітанському містку, і якщо капітанові судна будуть потрібні відомості, необхідні для безпечного плавання, він зобов’язаний надати їх. На вимогу капітана продовжити лоцманське проведення судна, лоцман зобов’язаний продовжити проведення судна. За надання недостовірної інформації, у тому числі за допомогою технічних суднових засобів, щодо даних про судно, а також за прохід без дозволу служби регулювання руху або без лоцмана в зоні обов’язкового лоцманського проведення капітан судна зобов’язаний сплатити штраф у розмірі двократної ставки лоцманського збору незалежно від встановленої чинним законодавством України відповідальності за наслідки, що можуть виникнути через ці дії. Відповідальність за аварійні морські події, що сталися з вини морських лоцманів під час виконання ними службових обов’язків, несе підприємство, працівником якого є лоцман. Рух суден, як і будь-який рух автономних і технічно складних транспортних засобів, вимагає спеціального регулювання. У районах інтенсивного судноплавства (портові та узбережні води, вузькості, перетин морських шляхів) рішенням Мінінф- раструктури України створюються служби регулювання руху суден, що здійснюють радіолокаційне обслуговування суден. Служба регулювання руху суден діє відповідно до Наказу Міністерства транспорту і зв’язку України від 28.05.2001 р. № 340, який затверджує «Типове положення про службу регулювання руху суден». Зона дії і порядок руху суден у зоні встановлюються Правилами плавання у цій зоні, які затверджуються Міністерством транспорту і зв’язку України. Під радіолокаційним обслуговуванням мається на увазі контроль за безпекою судноплавства, регулювання руху суден, радіолокаційне проведення, надання допомоги суднам під час аварійно- рятувальних операцій, інформування про рух суден, стан засобів навігаційного облаштування, гідрометеорологічні умови та інші фактори, що впливають на безпеку плавання. За межами територіального моря України Служба регулювання руху суден обслуговує судна тільки за заявкою капітана судна. Відповідальність за аварії, що сталися з вини лоцмана, оператора служби регулювання руху суден, несе відповідний порт, у підпорядкуванні якого перебуває служба регулювання руху суден. Ця відповідальність обмежується розміром аварійного фонду служби регулювання руху суден, що утворюється з 10 відсотків відрахувань від сум зборів, надійшли в календарному році, які передував аварії. Перелік послуг, що надаються конкретною Службою регулювання руху суден, ступінь обов’язковості окремих видів радіолокаційного обслуговування повідомляються в обов’язкових постановах щодо морських портів, в лоціях і Повідомленнях мореплавцям. З метою забезпечення потреб підприємств, підпорядкованих Міністерству інфраструктури України, та інших підприємств морської галузі в засобах морського рухомого супут- никового зв’язку та координації морського рухомого зв’язку було утворено Національний центр дальньої ідентифікації та контролю місцезнаходження суден для здійснення заходів із створення системи дальньої ідентифікації та контролю місцезнаходження суден. На нього покладені певні адміністративні функції, які впливають на діяльність морських портів, зокрема у відповідності до правила 19-1 глави V Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі (СОЛАС) та Інструкції щодо процедури підключення обладнання суднових систем охоронного сповіщення до національної системи приймання сигналів суднового охоронного сповіщення та систе- ми супутникового моніторингу суден, що плавають під Державним прапором України. Останнім часом до традиційних небезпек для мореплавців додалися нові: збройний розбій, контрабанда наркотиків, терористичні акції проти суден і засобів берегової інфраструктури. Як показує сумний досвід, вони становлять найбільшу загрозу для судноплавної індустрії, бо є навмисними, заздалегідь спланованими діями з політичними цілями. Два найважливіших елемента морської галузі - судна і порти - виявилися мало захищеними проти цієї нової небезпеки, що зумовило необхідність оперативної розробки і прийняття ІМО нових міжнародних документів, націлених на підвищення безпеки мореплавання для забезпечення охорони суден і портових засобів від терористичних акцій. У прийнятих ІМО доповненнях до Міжнародної конвенції СОЛАС і новому Міжнародному кодексі з охорони суден і портових засобів (Кодекс ОСПС) вказується на необхідність призначити в судноплавних компаніях, в портах і на суднах осіб, відповідальних за виконання всіх необхідних заходів з охорони суден і портових засобів від незаконних, ворожих дій у різних виробничих ситуаціях і при різних рівнях ризику їх здійснення. Основна мета документів - створити стандартну систему заходів, виконання яких дозволить істотно підвищити морську безпеку. Всі ці заходи спрямовані на попередження незаконного проникнення на судна, портові засоби, зниження ймовірності терористичних актів, піратських нападів. У випадках, коли неможливо достовірно визначити ситуацію по охороні судна перед заходом в порт або є підстави вважати, що судно не виконує вимоги Глави XI 2 Конвенції СОЛАС 74 або частини A Кодексу ОСПЗ, судно залишається об’єктом контролю з боку посадовців портових засобів та інспекції контролю держави порту, які повинні застосувати до судна контрольні заходи: огляд або детальну інспекцію судна; затримання судна; обмеження судна в діях, включаючи переміщення в порту або відправку судна з порту; додаткові або альтернативні адміністративні заходи: штраф, оплатне вилучення предмету, який став знаряддям здійснення або безпосереднім об’єктом порушення вимог Глави XI2 Конвенції СОЛАС74 і частини А Кодексу ОСПЗ, конфіскацію предмету або грошей, одержаних в результаті здійснення порушення цих вимог судном або екіпажем при взаємодії судно - порт. Якщо судна несуть прапор держави, яка не є учасницею Конвенції СОЛАС 74, посадовці портових засобів, відповідальні за охорону, інспекція контролю держави-порту, капітани морських торгових портів по винні провести консультації з державним органами морської безпеки про доцільність заходу такого судна. У разі ухвалення рішення про допуск судна в порт, постановці його біля причалу, на борт судна піднімається посадовець портових засобів для здійснення огляду судна з метою визначення необхідних заходів по охороні, які має здійснювати служба охорони портового засобу. Для забезпечення функціонування нової сфери діяльності на морському і річковому транспорті та на виконання положень Регламенту (ЄС) № 725/2004 Європейського парламенту та Ради «Про посилення безпеки суден та портових споруд» від 31.03.2004 р. з метою проведення робіт із запобігання актам тероризму, піратства, іншим подіям, а також взаємодії та координації дій, спрямованих на захист суден від загрози терористичних актів, озброєних нападів у портах в Україні у квітні 2004 р. було створено державне підприємство «Агентство морської безпеки», яке потім було реформоване у Службу морської безпеки порту/ портового засобу. На сьогодні у складі порту діє служба морської безпеки - спеціалізований структурний підрозділ порту, призначений для захисту інфраструктури порту або портових засобів (ПЗ), суден, їх екіпажів та вантажу, що перебувають у порту або ПЗ, від актів піратства, тероризму та актів незаконного втручання шляхом здійснення комплексу організаційних, адміністративних, режимних і технічних заходів. Аналіз Типового положення про Службу морської безпеки порту або портового засобу (СМБ ПЗ), затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 25.08.2011 р. (зі змінами згідно наказу Міністерства інфраструктури України «Про затвердження Типового положення про загін охорони морського порту» від 15.04.2013 № 220), дозволяє визначити, що СМБ є структурним підрозділом ДП Адміністрації морських портів України, морського термінала або портового оператора, який відповідає за впровадження й підтримання належного рівня морської безпеки в адміністрації морських портів України, морського термінала або портового оператора, підтримання режиму перебування в порту, захист об’єктів портової інфраструктури, суден, що перебувають у адміністрації морських портів України, морського терміналу або портового оператора, їх екіпажів і пасажирів від актів піратства, тероризму, актів незаконного втручання та інших протиправних дій. Отже, на СМБ покладені кілька найважливіших функцій. Зокрема, це реалізація державної політики у сфері морської безпеки в Азовсько-Чорноморському басейні, в інших районах Світового океану, де здійснюють перевезення судна під прапором України, введення постійного моніторингу системи морської безпеки в портах і на суднах, визначення рівня кваліфікації, професійної придатності та проведення атестації персоналу служб морської безпеки портів, портових засобів, судноремонтних та суднобудівних заводів, офіцерів безпеки судноплавних компаній та інших підприємств. СМБ організовує збір і аналіз інформації про загрозу захисту суден і портових засобів. Ведеться обмін такою інформацією з організаціями інших країн, які задіяні в забезпеченні морської безпеки. Для цих цілей у відділі оперативного реагування постійно ведеться чергування капітанами- координаторами морської безпеки. На цей відділ покладено функцію прийому повідомлень «судно - берег» і оперативного реагування у разі будь-яких актів незаконного вторгнення. Для проведення спільних дій щодо захисту суден і портових споруд встановлені контакти і постійно підтримується зв’язок з відповідними структурами міністерств і відомств, центральних і місцевих органів виконавчої влади, діяльність яких пов’язана з питаннями морської безпеки. Наступна дуже важлива і об’ємна частина роботи СМБ - це розробка планів охорони портових засобів і суден, проведення оцінок охорони, внесення у вже існуючі плани змін, а також узгодження їх з Укрморрічінспекцією і Регістром судноплавства України. Сучасна система міжнародного права висуває нові вимоги до системи морської безпеки. У зв’язку з цим підприємствам морського і річкового транспорту потрібні добре підготовлені фахівці у сфері охорони. В Україні вже створено навчальні заклади, уповноважені готувати офіцерів охорони портових засобів та офіцерів охорони суден. Служба морської безпеки проводить перевірку діяльності служб морської безпеки морських торговельних портів, портових засобів, підприємств і організацій, які знаходяться у сфері управління Мінінфра- структури, офіцерів охорони судноплавних компаній. На Службу морської безпеки покладено також організацію взаємодії служб морської безпеки на морському і річковому транспорті з регіональними представництвами силових структур центральних органів виконавчої влади (Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, Державна прикордонна служба України, Міністерство доходів і зборів України). Також здійснюється взаємний обмін інформацією стосовно безпеки суден і портових засобів з Центром оперативного реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Антитеро- ристичним центром Служби безпеки України, Державною прикордонною службою, Консульським управлінням Міністерства закордонних справ, Управлінням безпеки Міністерства інфраструктури України. Відповідно до статті 5 Конвенції про відкрите море 1958 р., технічний нагляд за суднами є функцією держави, яка надала цим суднам право плавання під своїм прапором. У світовій практиці ці повноваження провідні морські держави делегують, переважно, національним класифікаційним товариствам. Однак у зв’язку з відсутністю в Україні до 1998 р. такого органу, уряд був змушений надати ці повноваження іноземним класифікаційним товариствам, наприклад, таким як Російський Морський Регістр судноплавства, АВС (США), Бюро Верітас (Франція), Німецький Ллойд та інші. Правила і стандарти, що стосуються мореплавання та експлуатації суден, носять міжнародний характер, тобто виконуються всіма державами і компаніями, що володіють флотом, і реалізуються за допомогою діяльності ІМО, до складу якої входять практично всі країни, які беруть участь у міжнародній морській торгівлі. Судно, яке знаходиться в експлуатації, повинно по конструкції й устаткуванню бути цілком надійним у всіх відношеннях і придатним до виконання тих виробничих функцій, для яких призначене. На практиці це досягається шляхом відповідного нагляду з боку держави прапора, судновласника, класифікаційного товариства та інших органів за дотриманням встановлених норм і вимог безпеки на всіх етапах «життєвого» циклу судна: при проектуванні, в період побудови і під час експлуатації. У 1988 році була скликана міжнародна Конференція з гармонізованої системи огляду суден та оформлення свідоцтв, яка прийняла Протокол 1988 р. СОЛАС, що приводить її у відповідність до вимог Конвенції СОЛАС, Конвенції про вантажну марку та Конвенції МАРПОЛ. Необхідний за цими документами інспекторський огляд повинен, по можливості, проводитися в один і той самий час, що істотно зменшує витрати судновласника. Протокол містить процедури надання або підтвердження посвідчень, а також їхньої форми. Після перевірки відповідним суднам видаються наступні свідоцтва: Про безпеку пасажирського судна; Про безпеку вантажного судна щодо конструкції; Про безпеку вантажного судна щодо обладнання та постачання; Про безпеку вантажного судна щодо радіопристроїв. Судна, що перевозять нафту, повинні мати додатки до посвідчень про безпеку по конструкції, устаткуванню і постачанню. Кожне судно, що знаходиться в порту іншої держави - учасниці Конвенції СОЛАС, підлягає контролю з боку уповноважених осіб, мета якого - перевірити наявність дійсних свідоцтв. Якщо є істотна невідповідність між станом судна або його постачанням і даними будь-якого свідоцтва, або судно і його обладнання є небезпечними за умови виходу в море, або закінчився термін свідоцтва, або воно втратило силу, судну забороняється вихід у море. Про це письмово повідомляє дипломатичний представник держави, під прапором якої судно має право плавати. Відповідне повідомлення направляється владі наступного порту заходу, якщо судну було дозволено перехід у цей порт. При здійсненні такого контролю повинні докладатися всі можливі зусилля, щоб уникнути невиправданої затримки чи відстрочки відходу судна. В іншому випадку судно має право на компенсацію збитку. Регістр судноплавства України є національним класифікаційним товариством, членом Міжнародної Асоціації Органів Технічного Нагляду і Класифікації (ОТНК), бере участь у роботі Комітету з внутрішнього транспорту Європейської Економічної Комісії ООН, Дунайської Комісії, має право представляти інтереси України в Міжнародній морській організації (ІМО), Міжнародній асоціації класифікаційних товариств (МАКТ) та в інших організаціях, діяльність яких пов’язана з класифікацією суден та плавучих споруд і наглядом за виконанням міжнародних конвенцій. Регістр заснований на державній власності, належить до сфери управління Мінінф- раструктури та діє на правах державного підприємства «Класифікаційне товариство "Регістр судноплавства України”», що утворене в 1998 р. на засадах господарського розрахунку згідно статті 22 КТМ України і статей 26 і 29 Закону України «Про транспорт». Гарантією стабільності і якості наданих Регістром судноплавства України послуг є: внутрішня система управління якістю, широка мережа представництв по Україні (наприклад, на території Одеської області діють Регіональне представництво в м. Одеса та Інспекторська дільниця Регістру), висококваліфікований інспекторський склад, власні «Правила класифікації і побудови морських суден». Згідно ч. 5 п. 6 та ч. 3 п. 8 Положення про Регістр судноплавства України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення технічного, класифікаційного і судноплавного нагляду на морському і річковому транспорті» від 08.06.1998 р. до головних завдань та функцій Регістру належить класифікація морських і річкових торговельних суден; технічний нагляд за виконанням правил і технічних вимог підприємствами, організаціями та особами, які проектують, ведуть будівництво та роботи з переобладнання, модернізації, ремонту, експлуатації суден, суднових механізмів, пристроїв та обладнання, а також з виготовлення матеріалів і виробів для суден; технічний нагляд за станом судноплавних гідротехнічних споруд та гідротехнічних споруд портів; безперешкодно відвідувати судна, суднобудівні й судноремонтні заводи та верфі, порти, а також організації та підприємства, що проектують і виготовляють матеріали, вироби та обладнання для суднобудування та судноремонту, у разі виконання цих робіт під його наглядом. Він має право: - взаємодіяти в установленому порядку з питань, що належать до компетенції Регістру, з міжнародними організаціями, іноземними установами, фірмами та їх представниками, а також з іноземними громадянами; - представляти інтереси України в Міжнародній морській організації (ІМО), Міжнародній асоціації класифікаційних товариств (МАКТ) та інших організаціях, діяльність яких пов’язана з класифікацією суден та плавучих споруд і наглядом за виконанням міжнародних конвенцій; - укладати угоди з визнаними у світі класифікаційними товариствами про співпрацю та узгодження вимог національних класифікаційних товариств щодо забезпечення безпеки мореплавства; - спостерігати, згідно з Резолюцією ІМО від 04.11.1993 р. № А. 739 (18), за роботою іноземних класифікаційних товариств, які мають доручення Кабінету Міністрів України на технічний нагляд за суднами, що плавають під Державним прапором України (зокрема, Регістром судноплавства України укладені угоди про співпрацю та взаємодію з іноземними класифікаційними товариствами: Бюро Верітас Україна, Російським, Хорватським, Грецьким, Індійським регістрами судноплавства, Польським, Болгарським регістрами суден, В’єтнамським регістром, Турецьким, Словацьким Ллойдом, Кіпрським бюро судноплавства, Морською інспекцією з кла- сифікації (INCLAMAR), ДП «Судновий регістр» (Республіка Молдова), Панамським регістром судноплавства, Білоруською інспекцією річкового регістру та ін.). Регістр судноплавства України як класифікаційне товариство, що уповноважене проводити нагляд за суднами, є визнаною організацією з охорони відповідно до Кодексу ОСПС. Однак зауважимо, що Регістр судноплавства України знаходиться в нерівних конкурентних умовах на ринку класифікаційних послуг. Таке становище ускладнює його роботу і виживання взагалі, бо не він один має право здійснювати технагляд за суднами в Україні. Існуюча сьогодні державна система контролю над українськими суднобудівниками змушує їх співпрацювати з класифікаційними товариствами інших країн, які пропонують більш гнучкі та вигідні умови. Український регістр судноплавства відносно молодий, тому ще не має достатнього авторитету в світі. Але стати більш привабливим для вітчизняних та іноземних суднобудівників він міг би завдяки пропозиції вигідніших умов. На сьогодні поки що плата за нагляд під час будівництва суден на Україні йде у скарбницю інших країн, які пропонують більш пільгові умови (наприклад, в Україні під час будівлі судна, в залежності від його класу, необхідно заплатити за розгляд проектної документації і технічний нагляд за проведенням будівництва в півтора-два рази більше, ніж в деяких іноземних класифікаційних товариствах). За розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 1996 р. № 172 - р, технічний нагляд за суднами, що мають право плавати під прапором України, згідно з вимогами міжнародних договорів України з оформленням відповідних документів від імені уряду України доручено: - Регістрові судноплавства України (включено до списку в1998 р. після створення); - Американському Бюро судноплавства (American Bureau of Shipping), США; - Бюро Верітас (Bureau Veritas), Франція; - Німецькому Ллойд (Germanischer Lloyd), ФРН; - Грецькому Регістру судноплавства (Hellenic Register of Shipping), Греція; - Дет-Норскому Верітас (Det Norske Veritas Classification as), Норвегія; - Морському Регістру судноплавства Російської Федерації. Відповідно до положення Кабінету Міністрів України про Регістр судноплавства України, він має право лише: «...згідно з Резолюцією ІМО від 4 листопада 1993 р. № H 799(18) спостерігати за роботою іноземних класифікаційних товариств, які мають доручення Кабінету Міністрів України на технічний нагляд за суднами, що плавають під Державним прапором України...». Таким чином, в Україні не встановлено єдиних загальних норм нагляду за технічним станом суден на рівні закону. Кожне класифікаційне товариство здійснює його за своїми (комерційними) правилами, які дещо різняться між собою. Чіткого механізму звітності класифікаційних товариств перед урядом України за виконання делегованих їм державних функцій не створено, не дивлячись на те, що за прорахунки класифікаційного товариства в здійсненні технічного нагляду відповідальність несе саме держава Україна, від імені якої видаються відповідні документи на судно. Тобто ситуація з наглядом за технічним станом, конвенційним устаткуванням суден в Україні не є контрольованою. У зв’язку з цим не вирішеним є питання встановлення і застосування адміністративних санкцій за порушення правил державного технагляду та, як наслідок, - способами притягнення до відповідальності суб’єктів-правопорушників. Органи державного санітарного нагляду здійснюють нагляд за дотриманням санітарно-гігієнічних правил і норм, що встановлюються державами для охорони своєї території від інфекційних хвороб. Санітарна охорона території становить систему загальнодержавних заходів, спрямованих на запобігання поширенню на територію України карантинних (холера, чума, жовта лихоманка) і інших захворювань. Санітарні міри і формальності ґрунтуються на положеннях Міжнародних санітарних правил, прийнятих XXII Асамблеєю Всесвітньої організації охорони здоров’я 25 липня 1969 р. Санітарний режим портів визначається Правилами про санітарну охорону території України, затвердженими наказом Міністра охорони здоров’я України. У тому випадку, якщо будь-яке питання не врегульовано в правилах, санітарні органи керуються Міжнародними медико-санітарними правилами. Порушення Правил тягне адміністративну чи кримінальну відповідальність відповідно до чинного законодавства. Санітарна охорона території України включає організацій ні, санітарно-гігієнічні, лікувально-профілактичні і протиепідемічні заходи, здійснювані на усіх видах транспортних засобів. Санітарний огляд передує іншим видам огляду в морських портах. По закінченню санітарного огляду судна, а також після проведення на ньому необхідних протиепідемічних заходів здійснюється прикордонний і митний контроль. В іноземному порту судна підлягають санітарному контролю на основі міжнародних правил. Судно, яке не виконало санітарні правила, не підлягає затримці в порту. Воно може вийти, але протягом всього рейсу не зможе зайти в інші порти тієї ж держави. Митні органи мають значні повноваження у виявленні різноманітних порушень митних правил і контрабанди, які часто виявляються під час перевірки господарської діяльності підприємств, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю на території портів. Адміністративно-карну контрабанду та інші митні правопорушення вони розслідують самостійно і застосовують такі заходи адміністративного стягнення, як попередження і штраф та запобіжні заходи (затримання, огляд, особистий огляд та ін.) Митні органи здійснюють митний контроль суден закордонного плавання і перевезених на них товарів шляхом перевірки суднових документів; перевірки документів на товар; огляду жилих і нежилих приміщень судна, товарів (вантажів, багажу і ручної поклажі пасажирів); огляду особистих речей членів екіпажу; огляду майна і припасів на судні з метою запобігання ввезення і вивезення заборонених предметів, а також прихованому провезенню товарів, валюти і валютних цінностей. Іноземні судна, що прибули в порт для вивантаження чи приймання вантажу, або з інших причин, знаходяться під митно-прикордонним контролем протягом усього часу стоянки в порту. Іноземні та українські судна у період стоянки в порту і перед відходом з порту за рішенням начальника митниці можуть проходити огляд з метою виявлення порушників кордону, порушення митних правил, предметів, заборонених до вивезення. У зв’язку з цим їх огляд проводиться спільними нарядами митниці та прикордонників. Охорона суверенних прав України у її виключній (морській) економічній зоні та контроль за реалізацією прав і виконанням у ній зобов’язань інших держав, українських та іноземних юридичних і фізичних осіб, міжнародних організацій здійснюються Державною прикордонною службою, органами рибоохорони Мінрибгоспу і органами Мінекобезпеки. Посадові особи Державної прикордонної служби під час здійснення охорони виключної (морської) економічної зони можуть зупиняти і оглядати судна, які ведуть промисел риби, пошук, дослідження та операції, пов’язані з таким промислом та інші роботи у морській економічній зоні; призупиняти або припиняти рибний промисел та інші роботи у разі порушення законодавства про виключну (морську) економічну зону або відсутності дозволу (погодження) на їх проведення; тимчасово забороняти або припиняти морські наукові дослідження, які проводяться з порушенням вимог законодавства; вимагати від судна інформацію, необхідну для встановлення факту порушення вимог законодавства України або міжнародного права щодо запобігання забрудненню морського середовища та проводити огляд судна з цією метою; складати акти про вчинення порушення у виключній (морській) економічній зоні; затримувати судна, що допускають порушення законодавства України або норм міжнародного права, і доставляти їх в один з відкритих для заходження іноземних невійськових суден портів України; застосовувати штрафні санкції. На затримане судно для його супроводження допускаються посадові особи уповноважених органів та посадові особи митних органів. Про арешт або затримання іноземного судна чи фізичної особи посадові особи Державної прикордонної служби повинні повідомити Міністерство закордонних справ України. У разі винесення судом рішення про конфіскацію іноземного судна, уповноважені органи, що здійснюють охорону виключної (морської) економічної зони, пропонують особам, які перебувають на його борту, залишити в установленому порядку межі України, про що повідомляють МЗС. Вантаж, що знаходиться на борту конфіскованого судна, вільний від стягнень і арешту, повертається власнику за його рахунок. Служба екологічного контролю у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць: - вивчає екологічний стан на прилеглих територіях прикордонних пунктів, у морських, річкових портах. Протягом доби доповідає керівництву державних управлінь екологічної безпеки і Державній екологічній інспекції Мінекоресур- сів про всі випадки забруднення навколишнього природного середовища, а також затримання підконтрольних вантажів, суден та інших плавучих засобів; - забороняє перевезення вантажів, що можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища і здоров’я людей, умови транспортування яких не відповідають екологічним вимогам їх безпечного транспортування або потребують спеціального дозволу; - проводить експрес-аналіз речовин та матеріалів з метою встановлення їх належності до числа токсичних, радіоактивних речовин або відходів та вмісту забрудненого баласту і стічних вод з суден; - нараховує та у відповідних випадках стягує збори за здійснення екологічного контролю транспортних засобів і вантажів, розмір яких установлюється Кабінетом Міністрів України; - видає разом з Держінспекцією з безпеки на морському і річковому транспорті спільні накази з питань організації екологічного контролю вантажів та транспортних засобів. Рішення начальника посту екологічного контролю в межах наданих йому повноважень є обов’язковими для виконання всіма особами, відповідальними за вантаж. Державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища у процесі чергування: - складає акти перевірок і протоколи про порушення законодавства у галузі охорони навколишнього природного середовища і радіаційної безпеки; - розглядає справи і виносить постанови про адміністративні правопорушення у галузі охорони навколишнього природного середовища та радіаційної безпеки відповідно до законодавства; - на товарно-транспортних та товарно-супровідних документах на вантажі і транспортні засоби проставляє відповідні штампи про здійснення екологічного контролю та розраховує суми збору, що підлягає сплаті. Екологічний контроль суден проводиться з метою перевірки, виконання ними вимог чинного законодавства та міжнародних угод України щодо запобігання забрудненню моря; наявності свідоцтв про стан судна та його водоохоронного обладнання; відповідності стану судна та його водоохоронного обладнання виданим на них свідоцтвам. Питання для самоконтролю: 1. Що таке адміністративна юрисдикція прибережної держави і як вона реалізується через адміністративний примус на морському транспорті? 2. Які повноваження має начальник і капітан морського порту? 3. У чому полягає державний контроль за лоцманським проведенням та радіонавігацією суден? 4. Які повноваження мають міжнародні морські класифікаційні об’єднання? 5. Охарактеризуйте повноваження державних органів контролю та нагляду на морському транспорті (технічного нагляду за суднами, Служби охорони портового засобу, Прикордонної служби, органів санітарного нагляду, митних органів та ін.) 9.