<<
>>

2.3 Процесуальний порядок перегляду судових рішень судом апеляційної інстанції в адміністративному процесі України

Процесуальний порядок перегляду судом апеляційної інстанції в адміністративному судочинстві повно регламентовано у нормах Розділу 4 Глави 1 КАСУ. Щодо процесуального порядку перегляду постанови судді у справі про адміністративне правопорушення судом апеляційної інстанції, то слід зазначити, що у КУпАП містяться лише загальні норми стосовно підстав, строків та правових наслідків розгляду апеляційної скарги.

Аналіз КУпАП свідчить про відсутність у ньому положень, які визначають процесуальні стадії та етапи апеляційного провадження, дії суду апеляційної інстанції щодо відкриття провадження, змісту та форми апеляційної скарги, недотримання умов її подання тощо.

КАСУ закріплює специфічну конструкцію адміністративного судочинства на рівні диференціації судових проваджень [185], які визначають предметну характеристику адміністративного судочинства і за своїм змістом, складом характеризуються особливостями процесуальних правовідносин та їх елементів, особливостями процесуального доказування та документальним оформленням результатів розгляду справи і особливими функціями актів судової влади.

Традиційно адміністративний процес характеризується у структурному плані не лише через судові провадження, але й через стадії адміністративного судочинства, які відображають просторові характеристики судової діяльності і процесуальної діяльності всіх учасників адміністративного судочинства [185].

У цивільному процесі пропонується виділяти такі стадії: 1) подання заяви до суду (ст. 118 ЦПК), на якій можуть мати місце такі ускладнення: залишення заяви без руху (ч. 2 ст. 121 ЦПК); повернення заяви (ч. 3 ст. 121 ЦПК); 2) відкриття провадження у справі (ст. 122 ЦПК); 3) провадження у справі до судового розгляду (глава 3 ЦПК), яка поділяється на дві підстадії: попереднє судове засідання (ст. 130 ЦПК); підготовка справи до судового розгляду (ч. 6 ст. 130 ЦПК); 4) судовий розгляд (глава 4, ст.

157-196 ЦПК), який закінчується ухваленням судового рішення; 5) звернення судового рішення до виконання [376].

В іншому випадку виділяються такі стадії: 1) провадження в суді першої інстанції (від порушення справи до винесення рішення чи іншої заключної постанови); 2) провадження в суді другої інстанції (оскарження і перегляд рішень і ухвал, які не вступили в законну силу, апеляційне чи касаційне провадження); 3) провадження по перегляду рішень, ухвал і постанов у порядку нагляду; 4) провадження по перегляду рішень, ухвал і постанов за нововиявленими обставинами; 5) виконавче провадження [66; с. 48].

Як правильно зазначає В. В. Комаров, що як видно, наведені точки зору, незважаючи на певну єдність родових ознак у визначеннях процесуальних стадій, призводять до різних висновків щодо їх номінації. Якщо у першому випадку в цілому не заперечується не лише понятійна, але й фактична автономність стадій, то у другому – стадії ототожнюються з процесуальними провадженнями. Ці точки зору відбивають достатньо сталі погляди на поняття та структуру стадій цивільного процесу, які склалися у процесуальній теорії. Разом із тим, очевидно , що теоретичний та практичний смисли стадійності цивільного судочинства розуміються по-різному, і головне, що слід підкреслити, – науковці в основному змішують стадії з провадженнями цивільного судочинства. У структурі цивільного судочинства як комплексній системі провадження цивільного судочинства та стадії мають самостійне значення і їх не можна ототожнювати [162; с. 48].

Якщо звернутися до надбань науки адміністративного права, то також не можна не звернути увагу на різні підходи щодо структури та стадій адміністративного судового процесу.

Наприклад, науковцями стадії провадження поділяються за ознакою систематизації відповідних процесуальних дій в окремих структурних складових КАС України: 1) підготовчий розгляд позовного звернення; 2) попередній розгляд справи; 3) остаточний розгляд справи та прийняття рішення [181, с. 325]. Аналогічними за змістом стадіями названі також: 1) звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі; 2) підготовче провадження; 3) судовий розгляд справи та прийняття рішення.

Дії, пов’язані із зверненням до адміністративного суду та відкриттям провадження в адміністративній справі регламентовані нормами гл. 1 розд. ІІІ КАС України. Підготовче провадження визначене нормами гл. 2 розд. ІІІ КАС України. Процесуальні дії, пов’язані із судовим розглядом справи, визначені у гл.гл. 3, 6 розд. ІІІ КАС України. Причому у гл. 6 розд. ІІІ КАС України визначено окремі особливості судового розгляду адміністративної справи. Процесуальним діям, пов’язаним із прийняттям рішення судом першої інстанції, присвячені норми гл.гл. 4, 5 розд. ІІІ КАС України [221, с. 124-125].

У Рекомендації № R(84)5 наведено дев’ять принципів цивільного провадження, спрямованих на вдосконалення функціонування правосуддя. Серед них на першому місці визначено положення про те, що судове провадження, зазвичай, має складатись не більш ніж з двох судових засідань, де на першому засіданні проводиться попереднє слухання, а в ході другого засідання можуть представлятись докази, заслухуватись аргументи сторін і, якщо це можливо, виносяться рішення [201, с. 300-319].

Вказані міжнародні стандарти у галузі цивільного судочинства наведені з метою встановлення напрямків вдосконалення правового регулювання процедур апеляційного провадження. Проте, їх впровадження має бути здійснене із врахуванням особливостей, передбачених КАСУ.

В цьому аспекті цілком слушними є наукові погляди В. В. Комарова, який вважає, що у структурі цивільного судочинства, оскільки цивільне судочинство є формою захисту суб’єктивних прав, свобод та інтересів, доречно виокремлювати процесуальні стадії і логічного, і функціонального характеру. Стадії логічного та функціонального характеру по суті характеризують цивільне судочинство з точки зору того, що цивільне судочинство, як певна організаційно-правова форма здійснення судової влади і правосуддя у цивільних справах, розглядатиметься як різновид правозастосування, що здійснюється судом, та як процедура розгляду цивільної справи (процесуальна діяльність), що забезпечує систему процесуальних гарантій та право на справедливий судовий розгляд [162, с.

48].

Що стосується стадій логічного характеру, то вони складають алгоритм судового правозастосування і становлять органічну єдність встановлення фактичних обставин цивільної справи, вибору й аналізу норм права, що підлягають застосуванню, ухвалення судового акту по застосуванню норм процесуального чи матеріального права. Що стосується стадій функціонального характеру, то вони можливі тільки в рамках конкретних проваджень цивільного судочинства і характеризують алгоритми процесуальної діяльності не як одноактні дії суду чи окремого учасника цивільного судочинства, а як генералізовані сукупності їхніх процесуальних дій у комплексі, спрямовані на порушення цивільної справи, підготовку справи до судового розгляду, судовий розгляд і ухвалення судового рішення [69].

У судовому провадженні адміністративно-деліктного процесу більшість науковців виділяють чотири етапи, що є взаємопов’язаними і поряд з вирішенням загальних завдань судового розгляду мають на меті свої специфічні цілі. До них відносяться: 1) надходження та підготовка справ до судового розгляду; 2) розгляд по суті (В. Колпаков називає етап заслуховування справи, О. Миколенко – аналіз зібраних матеріалів, обставин справи); 3) прийняття постанови (рішення); 4) доведення постанови (рішення) до відома зацікавлених осіб. Виділення останнього етапу як самостійного є спірним в теорії адміністративно-деліктного процесу, оскільки в розмежуванні етапів судового розгляду справи використано суб’єктивний критерій [83, с. 43].

Вищенаведені твердження цілком підходять до систематизації стадій досліджуваного нами провадження. Стадію апеляційного провадження в адміністративному процесі можна визначити, на нашу думку, як частину процесуальної діяльності суду, яка призначена для вирішення самостійного процесуального завдання на певному етапі розгляду і вирішення справи. Стадія апеляційного провадження в адміністративному процесі має містити такі елементи правозастосування, як порушення апеляційного провадження, підготовка адміністративної справи до судового розгляду; судовий розгляд адміністративної справи і винесення рішення по справі.

Досліджуючи апеляційне провадження в адміністративному процесі, не можна не звернути увагу, що ефективність апеляційного провадження залежить від належного правового регулювання процедури його здійснення.

Аналіз норм КУпАП свідчить про відсутність достатнього правового регулювання судової діяльності при розгляді апеляційної скарги на постанову у справах про адміністративні правопорушення. Натомість, у КАСУ ці питання врегульовані належним чином. Так, справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями. Ці винятки і доповнення передбачені у Розділі 4 Главі 1 «Апеляційне провадження» КАСУ.

Розгляд справи є основним елементом апеляційного провадження та здійснюється у формі перевірки законності й обґрунтованості судового рішення фактично через повторний розгляд справи. Розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється у відповідній процесуальній формі в судовому засіданні, яке складається з чотирьох частин: підготовча, з’ясування обставин і перевірка їх доказами, судових дебатів, ухвалення та оголошення рішення чи ухвали [185].

Отже, розгляд справи в адміністративному суді апеляційної інстанції відбувається, згідно зі ст. 196 КАСУ за правилами розгляду справи судом першої інстанції. Однак, слід також враховувати, що розгляд адміністративної справи в апеляційному суді має також підпорядковуватися правилам розгляду, встановленим у Розділі 4 Главі 1 «Апеляційне провадження» КАСУ. Мова йде про особливості оцінки доказів і їх дослідження, меж перегляду апеляційної скарги тощо.

Так, однією з особливостей розгляду адміністративних справ судом апеляційної інстанції є вузька направленість судового процесу, адже, згідно зі ст. 195 КАСУ, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Отже, апеляційне провадження, як функціональна стадія адміністративного процесу, включає в себе такі складові: порушення апеляційного провадження; підготовка справи до судового розгляду; судовий розгляд справи та винесення рішення.

Стадійність апеляційного провадження визначена законодавчо, а саме положеннями КАСУ, і відповідний порядок переходу від однієї стадії до іншої не може бути порушений. Так, аналіз КАСУ дозволяє виокремити такі стадії апеляційного провадження: 1) відкриття апеляційного провадження (ст.ст. 188-189 КАСУ); 2) підготовка справи до судового розгляду (ст. 190-194 КАСУ); 3) судовий розгляд апеляційної скарги по суті (ст.ст. 195-197 КАСУ); 4) винесення рішення по справі (ст.ст. 198-209 КАСУ).

На нашу думку, цими стадіями охоплено всі процесуальні дії, пов’язані з переглядом судового рішення в адміністративним судом апеляційної інстанції. На нашу думку, такі стадії апеляційного провадження цілком підходять і при перегляді постанов судді у справах про адміністративне правопорушення.

Маючи однакову побудову процесуальних стадій апеляційного провадження, процесуальні етапи та дії на цих стадіях при перегляді судових рішень в порядку адміністративного судочинства та у справах про адміністративні правопорушення будуть відрізнятися.

Спочатку, хотілося б зупинитися на проблемних питаннях розгляду апеляційних скарг адміністративним судом апеляційної інстанції.

Так, відкриття провадження являє собою систему процесуальних дій, які стосуються подання позовної заяви, розгляду її суддею та прийняття ухвали щодо прийняття до розгляду. Завдяки здійсненню процесуальних дій на цьому етапі реалізується право на звернення до адміністративного суду за захистом громадянином, юридичною особою своїх прав, законних інтересів, порушених у публічно-правових відносинах.

Стадія відкриття апеляційного провадження пов’язана з безпосереднім прийняттям апеляційної скарги до провадження суддею-доповідачем, який, отримавши апеляційну скаргу, протягом трьох днів перевіряє її відповідність вимогам статті 187 КАСУ [202] і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Процесуальне завдання, що вирішується суддею-доповідачем на стадії відкриття апеляційного провадження – це перевірка підстав для прийняття апеляційної скарги. Суддя-доповідач з'ясовує, чи додержано порядок подання апеляційної скарги: форми та змісту скарги; підсудність справи апеляційному адміністративному суду та конкретно цьому апеляційному суду; подання скарги належною особою; наявність усіх документів, заявлених у переліку документів, що додаються до апеляційної скарги; відповідність кількості наданих копій заяви та копій усіх документів, що додаються до апеляційної скарги, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб; відомості про забезпечення доказів або позову, сплату судового збору тощо [202].

Як вірно зазначають Мінка Т. П. та Глуховеря М. М., правильна та логічна послідовність дії судді-доповідача після одержання апеляційної скарги допомагає досягти загальної мети правосуддя, перевірити законність та обґрунтованість судового рішення, прийнятого адміністративним судом першої інстанції [202].

Також, суддя-доповідач, при одержанні адміністративної справи та вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, повинен з’ясувати, в першу чергу:

1) чи подана апеляційна скарга особою, яка має право на її подання. У випадку подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, чи має така особа право на подання апеляційної скарги і якими доказами це право підтверджується;

2) чи має представник належні повноваження (якщо апеляційну скаргу подано представником);

3) чи відповідає апеляційна скарга вимогам, встановленим статтею 187 КАСУ;

4) чи подано адміністративну скаргу у строк, установлений статтями 186 та 189 КАСУ (якщо апеляційну скаргу подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду апеляційної інстанції, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) [202];

5) чи не вступило оскаржуване рішення в законну силу і чи підлягає воно оскарженню в апеляційному порядку;

6) чи не порушено строку подання апеляційної скарги;

7) чи дотримано вимоги до змісту та форми апеляційної скарги;

8) чи оплачено судовий збір.

На нашу думку, такі повноваження судді доповідача мають бути прописані у положеннях КАСУ, що дозволить уникати помилки у правозастосуванні.

Наприклад, за приписами частини 7 статті 56 Кодексу адміністративного судочинства України, законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

Повноваження особи на представництво інтересів здійснюється на підставі довіреності, в якій безпосередньо обумовлені, визначені та конкретизовані права представника на вчинення процесуальних дій, на які його уповноважено, чи наділено правом звернення представником до судів України в інтересах довірителя, у тому числі підписувати та подавати позовні заяви в інтересах довірителя [332].

Поряд з цим, судами допускаються помилки при визначенні повноважень представника на стадії відкриття апеляційного провадження.

Наприклад, ухвалою ХОАС від 23.12.2013 р. у справі № 822/4826/13-а, за позовом Красилівської ОДПІ Головного управління Міндоходів, Старокостянтинівське відділення до ФОП ОСОБИ_1 про стягнення податкового боргу, позовну заяву повернуто представнику у зв’язку із тим, що довіреністю від 19.07.2013 р. № 374/9/10-014, ОСОБУ_2 не наділено правом підпису та подачі позову до ХОАС та будь-яких інших судів України. Ухвалою ВААС від 28.01.2014 р. ухвалу ХОАС від 23.12.2013 р. скасовано як таку, що перешкоджає судовому розгляду, чим було порушено право податкового органу на доступ до правосуддя, а справу направлено до ХОАС для продовження розгляду. ВААС в ухвалі зазначив, що із тексу вказаної довіреності представника ОСОБУ_2 наділено правом представляти інтереси Красилівської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області в усіх державних органах, установах, підприємствах, місцевих, апеляційний судах, вищих спеціалізованих судах, Верховному Суді України з усіма правами та обов'язками, а також щодо підписання усіх процесуальних документів. З аналізу встановлених під час апеляційного розгляду обставин, ВААС вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, повернувши позовну заяву на підставі п. 3 ч. 3 ст. 108 КАС України, чим було порушено право податкового органу на доступ до правосуддя [332].

Згідно з частиною 4 статті 189 КАС України, апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому, протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутись до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Не врегульованим, на нашу думку, є питання щодо складу суду, який може розглядати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження. На нашу думку, з метою оперативного судового розгляду такі заяви на стадії відкриття апеляційного провадження може розглядати суддя-доповідач одноособово, без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

Також є проблемним застосування ч. 4 ст. 189 КАС України, відповідно до якої незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення. Складність виникає, якщо рішення прийняте судом першої інстанції в письмовому провадженні та в матеріалах справи відсутні дані про вручення рішення апелянту [334].

Наступна частина апеляційного провадження складається з підготовки справи до судового розгляду. Підготовка справи до судового розгляду є самостійною стадією апеляційного провадження, яка від інших стадій апеляційного провадження розмежовується підсумковими процесуальними рішеннями, які характеризуються безпосередніми завданнями, обумовленими даною стадією, колом учасників процесу, порядком виконання процесуальних дій та специфікою процесуальних відносин. Підготовка справи до судового розгляду є однією із стадій апеляційного провадження, у ході якої суд апеляційної інстанції зобов’язаний протягом десяти днів (ст. 190 КАСУ) прийняти відповідне рішення щодо подальшого спрямування апеляційного провадження.

Підготовка справи до судового розгляду логічно пов’язана зі стадією відкриття апеляційного провадження, так як підготовка справи до судового розгляду здійснюється лише в тому разі, якщо суд апеляційної інстанції прийняв рішення про відкриття апеляційного провадження.

На цій стадії апеляційного провадження суддя-доповідач: 1) з'ясовує склад учасників адміністративного процесу; 2) надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копією апеляційної скарги, інформацією про їхні права та обов'язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу; 3) з'ясовує обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; 4) з'ясовує, які обставини визнаються та які заперечуються особами, що беруть участь у справі; 5) пропонує особам, що беруть участь у справі, подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує їх за клопотанням особи, що подала апеляційну скаргу, або з власної ініціативи; 6) вирішує інші письмово заявлені клопотання осіб, які беруть участь у справі; 7) вирішує питання про можливість письмового провадження за наявними у справі матеріалами у суді апеляційної інстанції; 8) вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду справи.

Лише готуючи справу до судового розгляду, суддя може чітко встановити: 1) які матеріали вже були подані сторонами; 2) які відомості в них містяться; 3) чи в повній мірі вони висвітлюють обставини спору; 4) чи вказується в них на інші докази, якими особа не володіє, але про місцезнаходження яких їй відомо; 5) причини, за яких сторона не може надати ці докази; 6) чи є потреба у витребуванні не тільки тих доказів, про які просить позивач, а й інших матеріалів; 7) в яких осіб вони знаходяться; 8) на якій правовій підставі ці матеріали знаходяться у даних осіб та як до них потрапили; 9) чи мають вони взагалі права доступу до інформації, яка міститься у вказаних документах тощо [284, с. 96].

Як ми бачимо, перелік питань, які слід вирішити під час збору доказів, величезний. У зв’язку з цим постає питання: чи можна їх усі охопити під час судового розгляду справи, особливо якщо він здійснюється в порядку письмового провадження? Звичайно, що ні. Суду це і не потрібно робити, оскільки для цього передбачена така стадія адміністративного процесу, як підготовче провадження. Єдине, що слід зробити в її рамках, – це своєчасно та в повному обсязі зібрати весь можливий доказовий матеріал [284, с. 96].

З наведеного видно, що основне призначення цієї стадії полягає в тому, щоб процесуально та організаційно забезпечити судовий розгляд адміністративної справи відповідно до положень КАСУ.

Підготовка справи до судового розгляду має відповідне коло суб’єктів, а саме на цій стадії суддя-доповідач здійснює всі процесуальні дії одноособово.

Крім того, підготовка справи до судового розгляду завершується прийняттям відповідного процесуального документу. Згідно з ч. 2 ст. 190 КАСУ, усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються особам, які беруть участь у справі. До кола ухвал, які може прийняти суддя-доповідач на стадії підготовки справи до судового розгляду відносяться: про залишення апеляційної скарги без розгляду; про зупинення апеляційного провадження; про закриття апеляційного провадження у справі; про призначення справи до судового розгляду.

Отже, підготовка справи до судового розгляду має велике значення в апеляційному провадженні, адже на цій стадії адміністративний суд апеляційної інстанції має можливість зібрати всі необхідні матеріали, на підставі яких буде здійснюватися апеляційний перегляд адміністративної справи у судовому засіданні, вирішити інші важливі процесуальні питання.

Апеляційний розгляд справи здійснюється судом за правилами, установленими для розгляду справи судом першої інстанції, з деякими винятками та доповненнями: розгляд здійснюється колегією у складі трьох суддів; про зміст судового рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги та заперечень, в межах в яких повинна здійснюватись перевірка рішення, доповідає суддя-доповідач; першою пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач; суд може обмежити тривалість виступів у дебатах. При цьому, кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий період часу для виступу; підстави для відкладення розгляду справи (оголошення перерви) визначаються на розсуд апеляційного суду [334].

Відповідно до ст. 196 КАСУ, апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених Главою 1 Розділом 4.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов’язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти розгляд справи. Проте, суд може розглянути справу без викликаних осіб і в цьому випадку, якщо наявних доказів достатньо для з’ясування обґрунтованості апеляційної скарги та законності судового рішення [334].

Розгляд справи адміністративним судом апеляційної інстанції здійснюється у відповідній процесуальній формі, яка містить такі частини: відкриття судового засідання; з’ясування обставин адміністративної справи та перевірка їх доказами; судові дебати; прийняття рішення по справі та його оголошення.

Хотілося б звернути увагу на деякі особливості цієї стадії апеляційного провадження.

Аналіз положень статті 195 КАСУ дозволяє зробити висновок, що в апеляційній інстанції існують особливості дослідження та оцінки доказів, на відміну від аналогічної діяльності з оцінки доказів та їх дослідження адміністративним судом першої інстанції. Це обумовлено сутністю та завданнями апеляційного провадження в адміністративному судочинстві України.

З аналізу ст. 195 КАСУ також випливають й особливості діяльності адміністративного суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів адміністративної справи, які можна поділити на такі складові: 1) докази, які наявні у справі і які досліджувалися адміністративним судом першої інстанції; 2) нові докази, які подані до суду апеляційної інстанції [57].

Якщо суд апеляційної інстанції досліджує нові докази, якщо визнає, що вони не могли бути надані суду першої інстанції або відмова в їх прийнятті визнана необґрунтованою. Висновок про визнання чи невизнання цих обставин такими, що мають значення для розгляду справи, має бути викладений в ухвалі (постанові) суду.

Відповідно до положень статті 195 КАС України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, який перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення, повинен здійснювати таку перевірку в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. У разі, якщо судове рішення оскаржується частково, суд апеляційної інстанції не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується [334].

Прикладом є ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 у справі № 127/14040/13-а за позовом ОСОБИ_1 до керівника Територіального центру соціального обслуговування м. Вінниці, заступника керівника Територіального центру соціального обслуговування м. Вінниці про зобов’язання надати інформацію та стягнення коштів. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 грудня 2013 року позов задоволено частково. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд змінити постанову суду першої інстанції, додатково задовольнивши позов у відмовленій частині. Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Виходячи з наведеної норми, вимоги, що викладені в апеляційній скарзі, стосуються лише частини судового рішення щодо відмови позивачу у задоволенні його позовних вимог, а також враховуючи, що відповідачами рішення в частині задоволення позовних вимог не оскаржується суд апеляційної інстанції надає правову оцінку лише рішенню суду першої інстанції в частині рішення про відмову у задоволенні позовних вимог [334].

Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги у разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Ці порушення можуть бути виявлені судом з власної ініціативи або про них можуть заявити особи, які беруть участь у справі, незалежно від того, чи подавали вони апеляційну скаргу.

Виходячи з принципу офіційного з’ясування усіх обставин, суд не лише має право, але й зобов’язаний вийти за межі доводів апеляційної скарги, якщо виявив такі порушення, які стали причиною неправильного вирішення справи.

У випадку встановлення неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі та зобов’язаний мотивувати в постанові (ухвалі) вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи у повному обсязі.

Не можна не звернути увагу на особливостях процесуальних строків розгляду апеляційної скарги. Згідно з положеннями ст. 195-1 КАСУ «Строк розгляду апеляційної скарги», апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом одного місяця з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції – протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу [57].

Таким чином, перевірку доводів апеляційної скарги щодо незаконності, необґрунтованості судового рішення суд апеляційної інстанції здійснює не протягом усього розгляду справи в апеляційному порядку, а лише під час розгляду апеляційної скарги. В усіх інших частинах судового засідання проводиться або підготовка до розгляду апеляційної скарги, створюються необхідні передумови, або обговорення, аналіз і оцінка вже досліджених, перевірених доказів з метою досягнення кінцевих висновків щодо законності, обґрунтованості оскаржуваного судового рішення [384, с. 104].

Особливістю апеляційного провадження є те, що воно може здійснюватися у звичайній формі за загальними правилами, а також у порядку письмового провадження.

У розумінні пункту 10 частини 1 статті 3 КАС України, письмове провадження – це розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Апеляційними адміністративними судами в порядку письмового провадження розглянуто, відповідно, у 2009 р. – 244 206 справ (52 %); у 2010 р. – 210 553 справи (68 %); у 2011 р. – 774 069 справ (89 %); у 2012 р. – 987 363 справи (93 %). Наведені показники красномовно свідчать про те, що роль письмового провадження поступово збільшується. Застосування такого порядку розгляду адміністративних справ є зручним як для осіб, які беруть участь у справі, так і для суду. Це, насамперед, пояснюється тим, що кожна сторона зацікавлена у тому, щоб її права й інтереси були якомога швидше захищені та поновлені. Крім того, судовий розгляд справи в порядку письмового провадження є складним інститутом адміністративного судочинства. Така процедура вирішення публічно-правових спорів застосовується лише у випадках, які прямо передбачені законом [283, с. 45].

З аналізу ст. 197 КАСУ вбачається, що сутність письмового провадження, як форми розгляду апеляційної скарги, полягає в тому, що колегія суддів досліджує наявні матеріали у справі без проведення судового засідання та ухвалює на основі цих матеріалів судове рішення. При цьому судове засідання проводиться на основі наявних у суду матеріалів. Це означає, що усі докази, заперечення, клопотання та необхідні документи подаються сторонами тільки в письмовому вигляді та до початку розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 1.ст. 197 КАСУ, адміністративний суд апеляційної інстанції здійснює перевірку апеляційної скарги у письмовому провадженні у випадку, якщо особи, які беруть участь у справі, не заявили клопотання про розгляд справи за їхньою участю. Така позиція законодавця є цілком логічною, але у тому випадку, коли розгляд апеляційної скарги не вимагає дослідження нових доказів та обставин адміністративним судом апеляційної інстанції.

Як правильно зазначає Д. В. Роженко, варто звернути увагу на окремі правочинності осіб, що беруть участь у справі, якими їх наділено в апеляційному провадженні, з урахуванням особливостей розгляду справи в порядку письмового провадження. Так, відповідно до ст. 192 КАС України особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, будь-коли до закінчення апеляційного розгляду мають право приєднатися до апеляційної скарги, підтримавши її вимоги. З приводу цього зауважимо, що оскільки розгляд справи в порядку письмового провадження не передбачає проведення судового засідання, то особи можуть приєднатися до апеляційної скарги лише до початку розгляду справи [285].

Частина 4 ст. 193 КАС України передбачає, що особа, яка подала апеляційну скаргу, має право протягом усього часу розгляду справи відмовитися від неї повністю або частково. Слід наголосити, що це правило має виняток, що стосується випадків апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження. Знову ж таки, це пов’язано з тим, що судове засідання не проводиться, а отже, особа, яка подала апеляційну скаргу, може відмовитися від неї лише до початку судового розгляду.

Згідно зі ст. 194 КАС України, позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися будь-коли до закінчення апеляційного розгляду. Як нам убачається, якщо справа розглядається апеляційним судом у письмовому провадженні, то всі зазначені вище дії можуть бути вчинені тільки на етапі підготовки адміністративної справи до апеляційного розгляду. Це, безперечно, обумовлено тим, що судове засідання в його класичному розумінні не проводиться [282].

Письмове провадження в апеляційній інстанції передбачає вивчення колегією суддів апеляційної скарги, заперечень на неї, інших матеріалів, що є в адміністративній справі. При розгляді справи у порядку письмового провадження головуючий доводить до відома складу колегії суддів, у якій справі та на рішення якого суду подана апеляційна скарга, що розглядається, з’ясовує питання про наявність самовідводів. Після цього суддя-доповідач доповідає зміст апеляційної скарги та ухваленого у справі судового рішення, зміст позицій інших осіб, які беруть участь у справі. Після обговорення запропонованих суддями пропозицій колегія суддів, відповідно до статей 198-199 КАСУ, ухвалює рішення [77].

Під час апеляційного розгляду і вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання у розумінні статті 196 КАС і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря. Про розгляд справи у порядку письмового провадження суддя зазначає у вступній частині рішення. Якщо під час письмового провадження суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні (наприклад, у суду виникла необхідність заслухати осіб, які беруть участь у справі, допитати свідків чи заслухати експерта, призначити експертизу, витребувати та дослідити інші докази, крім тих, що наявні у справі), то суд призначає справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні [53].

Останньою заключною стадією апеляційного провадження є стадія винесення рішення по справі, яка регулюється нормами ст.ст. 198-209 КАСУ.

Винесення рішення по справі є складною процесуальною стадією, яка включає в себе такі елементи: 1) нараду суддів з розв’язанням усіх питань, які підлягають вирішенню; 2) прийняття судового рішення шляхом голосування; 3) складання тексту судового рішення, тобто оформлення висновків суду апеляційної інстанції у письмовій формі у вигляді постанови або ухвали та підписання судового рішення; 4) проголошення судового рішення. Послідовність і належність дотримання правил ухвалення судових рішень забезпечують порядок останнього і визначають його сутність як процесуальної діяльності суду [57, с. 175].

Характеризуючи дану стадію апеляційного провадження, теоретичний та практичний інтерес, на нашу думку, має дослідження повноважень адміністративного суду апеляційної інстанції при винесенні та ухваленні рішення по справі, а також на окремих проблемах у правозастосуванні.

Результатом діяльності суду апеляційної інстанції та оцінки його ефективності є правильне визначення висновку щодо законності (обґрунтованості) рішення суду першої інстанції, що оскаржується. Суд апеляційної інстанції здійснює судовий контроль по відношенню до місцевого суду. Виходячи з цього він має широке коло повноважень, які дозволяють запобігати порушенню законів й інших актів та нормалізувати діяльність підконтрольних суб’єктів [325, c. 465].

З наслідками розгляду апеляційної скарги адміністративний суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 198-208 КАСУ, повинен прийняти судове рішення. У вищенаведених статтях КАСУ встановлено процесуальний порядок прийняття рішення адміністративним судом апеляційної інстанції, а також вимоги, що встановлені до судових рішень суду апеляційної інстанції.

Стаття 198 КАСУ передбачає повноваження адміністративного суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду, а ст. 199 КАСУ визначає повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду.

Однак, маються певні особливості щодо розгляду апеляційних скарг на ухвали адміністративного суду першої інстанції. Так, у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвали про залишення позовної заяви без руху та про повернення позовної заяви, не має повноважень постановляти ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки така процесуальна дія належить до виключної компетенції суду першої інстанції [235].

Таким чином, після розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приймає постанови та (або) постановляє ухвали. Ухвалення та проголошення судового рішення адміністративним судом апеляційної інстанції є самостійною стадією апеляційного провадження в адміністративному судочинстві, яка закінчує етап судового розгляду апеляційної скарги. Саме на цій стадії підводиться підсумок судового розгляду апеляційної скарги, остаточно вирішується питання законності та обґрунтованості судового рішення адміністративного суду першої інстанції, яке не набрало законної сили [57, с. 174].

Завдяки реалізації своїх повноважень апеляційний суд забезпечує виправлення судових помилок, які є наслідками незаконності та необґрунтованості рішень суду першої інстанції [69, с. 208].

Усі повноваження апеляційного суду можна поділити на дві групи: ті, що пов’язані зі скасуванням рішення, і які не пов’язані зі скасуванням рішення.

Скасування рішення суду в апеляційному порядку є не санкцією щодо суду першої інстанції, а реалізацією апеляційною інстанцією своїх повноважень і виконанням нею своїх обов’язків, які належать до змісту правовідносин між судом апеляційної інстанції та особами, які беруть участь у справі. Суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, і суд, який здійснює його перевірку, діють у єдиному публічному інтересі і мають спільну мету – вирішити спір, що виник між сторонами, на підставі закону. Також скасування рішення є певним класифікаційним критерієм, оскільки вся перевірочна та контрольна діяльність суду другої інстанції спрямована на встановлення наявності чи відсутності підстав для скасування рішення суду [60].

До повноважень, не пов’язаних зі скасуванням рішення адміністративного суду першої інстанції, законодавець відніс право апеляційного суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 199 КАСУ), а також змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 198, п. 2 ч. 1 ст. 199 КАСУ). У першому випадку адміністративний суд апеляційної інстанції визнає законність та обґрунтованість судового рішення. Залишення рішення адміністративного суду першої інстанції без змін означає, що судом апеляційної інстанції не було виявлено суддівської помилки, судове рішення є законним і обґрунтованим, а захист за таким рішенням отримав саме той суб’єкт, який у цьому мав потребу (позивач або відповідач) [377].

Крім того, ч. 2 ст. 200 КАСУ передбачає вимогу про те, що не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Характеризуючи повноваження адміністративного суду апеляційної інстанції, проблеми у правозастосуванні викликають окремі підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, визначені у ст. 202 КАСУ.

Підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Як підстава для скасування судового рішення – неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, пов’язане з неправильним визначенням судом першої інстанції предмета доказування – кола матеріально-правових фактів. Реалізація вказаної підстави для скасування рішення суду першої інстанції може мати місце у випадку неякісного проведення провадження у справі до судового розгляду. Скасування рішення за зазначеною підставою може мати місце також при неналежній оцінці доказів, що мають значення для правильного розгляду цивільної справи. Скасовуючи рішення у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції повинен дати оцінку тому, яке значення для винесення рішення могло б мати встановлення того чи іншого факту. Якщо встановлення такого факту не могло привести суд до іншого кінцевого висновку, то рішення суду першої інстанції не повинно скасовуватись [186, с. 871-872].

У справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року (про залишення позовної заяви без розгляду) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Херсонської міської територіальної громади, Херсонського міського голови Сальдо Володимира Васильовича, Херсонського державного бюро технічної інвентаризації про визнання нечинним та скасування розпорядження і зобов'язання вчинити певні дії, суд апеляційної інстанції скасував постанову адміністративного суду першої інстанції з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про необхідність її часткового задоволення з наступних підстав.

Залишаючи адміністративний позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що необізнаність про існування оскарженого рішення не є підставою для поновлення встановленого строку для звернення до адміністративного суду.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду оскільки згідно частини 2 статті 99 КАС України, перебіг строку звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

З матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивач оскаржує розпорядження Херсонського міського голови від 15 серпня 2003 року, про яке він дізнався з листа від 22 вересня 2011 року.

До суду позивач звернувся у жовтні 2011 року, тобто в шестимісячний строк.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, а тому оскаржувана ухвала постановлена передчасно.

За таких обставин ухвала суду підлягає скасуванню, а матеріали справи направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду [278].

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, згідно з постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24.10.2008 р. № 12, має місце у випадках зазначення у судовому рішенні певних обставин (фактів), які не підтверджені доказами, їх недостатність, недостовірність та (або) суперечливість, відсутність мотивів прийняття чи неприйняття доказів, тощо [233].

Відмінність необґрунтованості судового рішення у вигляді недоведеності обставин, які мають значення для справи, від такого виду необґрунтованості, як неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, полягає в тому, що в першому випадку суд першої інстанції, правильно визначивши предмет доказування та визнавши встановленими істотні по справі обставини (юридичні факти матеріального права), не навів достатньо доказів щодо їх існування. У другому ж випадку суд, поряд із неповним з’ясуванням обставин справи, не визначив предмет доказування за колом цих обставин. У випадку обґрунтування висновків суду на недостатньо досліджених і неналежно оцінених ним доказах рішення суду не може бути визнане законним та обґрунтованим і підлягає скасуванню. У рішенні суд повинен дати належну оцінку доказам або зазначити причини, з яких він не взяв їх до уваги [186, с. 871-872].

Наприклад, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2012 року провадження у справі за адміністративним позовом ВАТ «Київмедпрепарат»до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків, третя особа – ТОВ «Хімічні технології», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення – було зупинено. На вказану ухвалу суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що підставою для зупинення провадження у вказаній адміністративній справі став розгляд кримінальної справи № 80-0264 за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Хімічні технології», за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 статті 205 Кримінального кодексу України. На думку суду першої інстанції, дана обставина унеможливлює продовження розгляду даної адміністративної справи до вирішення кримінальної справи № 80-0264. Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України – суд зупиняє провадження у справі за неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства – до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Між тим, на дату винесення оскаржуваної ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва щодо порушеної кримінальної справи № 80-0264 органами дізнання вживалися оперативно-розшукові заходи. Враховуючи ту обставину, що кримінальна справа № 80-0264 стосовно TOB «Хімічні технології»не перебуває у стадії кримінального судочинства, підстави для зупинення провадження у справі № 2а-16398/11/2670 із застосуванням п. 3 ч. 1 статті 156 КАС України відсутні. Крім того, в оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції не наведено переконливих обставин, які б унеможливлювали розгляд даної адміністративної справи до вирішення по суті кримінальної справи № 80-0264. Отже, судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, які мають значення для справи, недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, що в кінцевому призвело до порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Таким чином, ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 січня 2012 року підлягає скасуванню як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права [266].

Відповідно до статті 204 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими. У зв’язку з вищевикладеним, Київський апеляційний адміністративний суд дану скаргу задовольнив [266].

Невідповідність висновків суду обставинам справи вважається у тому разі, якщо останні встановлені судом повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено неправильно.

Порушення або неправильне застосування матеріального чи процесуального права має місце у разі застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, унаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильного витлумаченого закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і сутність сприйнято неправильно через розширене чи обмежене тлумачення.

Однією із підстав скасування судового рішення адміністративного суду першої інстанції є ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

На нашу думку, існування такого положення не можна вважати обґрунтованим. Викликає сумнів, чи підлягає обов’язковому скасуванню рішення суду, якщо матеріали адміністративної справи було проаналізовано об’єктивно, повно, всебічно, але з якихось причин не підписано тим суддею. На нашу думку, підписання рішення не тим суддею дійсно є правомірною підставою для його перегляду в апеляційному порядку, однак чи не буде затягуванням справи обов’язкового скасування судового рішення адміністративного суду першої інстанції у випадку, якщо воно є законним і обґрунтованим?

Тому вважаємо за доречне закріпити в КАСУ, що підписання судового рішення не тим суддею не можна вважати підставою для обов’язкового скасування судового рішення.

Цікавим є зарубіжний досвід правового регулювання повноважень суду апеляційної інстанції в інших країнах. Наприклад, Адміністративно-процесуальний кодекс Грузії від 23.07.1999 р. [12], що набрав чинності з 1 січня 2000 року, взагалі не регулює повноваження суду апеляційної інстанції та порядок розгляду апеляційної скарги. Неврегульованими є положення щодо строків розгляду скарги, прав та обов’язків сторін, меж перегляду тощо. У статті 34 «Допустимість апеляційної та касаційної скарги» цього Кодексу визначено категорії справ, за якими суддя одноособово може розглядати апеляційні скарги.

Дуже схожими з положеннями Розділу 4 Глави 1 КАСУ є процесуальні норми проекту Адміністративного процесуального кодексу Республіки Казахстан [10]. На відміну від вимог ст. 195 КАСУ, повноваження адміністративного суду апеляційної інстанції республіки Казахстан щодо методів розгляду апеляційної скарги інші. Так, адміністративний суд апеляційної інстанції Республіки Казахстан (ст. 231) перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення у повному обсязі, оцінює всі докази, що маються у справі, а також і нові докази, які надали сторони під час апеляційного провадження. Окремою статтею 239 визначена процедура судових дебатів. Так, згідно з цією статтею проекту Адміністративного процесуального кодексу Республіки Казахстан, після розгляду справи по суті головуючий оголошує судові дебати, які здійснюються за правилами ст. 179 проекту Адміністративного процесуального кодексу Республіки Казахстан. Згідно зі ст. 242 проекту Адміністративного процесуального кодексу Республіки Казахстан, адміністративний суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення без змін, а скаргу без розгляду; 2) змінити рішення суду першої інстанції; 3) скасувати судове рішення повністю або частково, а також закрити провадження у справі або залишити заяву без розгляду; 4) скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове рішення; 5) відмінити рішення суду першої інстанції повністю або в частині направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо допущені процесуальні помилки неможливо усунути при розгляді апеляційної скарги [10].

Питання підстав, за якими адміністративний суд апеляційної інстанції приймає те чи інше рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги у проекті Адміністративного процесуального кодексу Республіки Казахстан, неврегульовані. Недоліком цього проекту Кодексу, на нашу думку, є існування права суду апеляційної інстанції направити на повторний розгляд справи до суду першої інстанції. На нашу думку, це не сприяє оперативності судового адміністративного процесу.

На відміну від України, у Німеччині право на апеляцію може бути реалізоване лише при наявності достатніх вагомих підстав. Апеляція має бути законна та обґрунтована.

Параметри, у межах яких приймається рішення, наскільки законна апеляція, задані у параграфі 124 абз. 2 VwGO. Якщо заява на апеляцію подана у встановлені строки, то тим самим зупиняється рішення суду. Поряд з передумовами, які встановлює параграф 124 абз. 2 VwGO щодо законності апеляції, апеляція є допустимою лише тоді, коли заявник апеляції обґрунтовує фактами, що він обмежений (обтяжений) рішенням, що оспорюється. Таке обтяження проявляється завжди, коли особі, якою подається апеляція, було відмовлено рішенням адміністративного суду повністю або частково у задоволенні прохання. Апеляція проти рішення суду першої інстанції завжди є обґрунтованою, якщо рішення суду формально або за своїм змістом є протиправним, у зв’язку з чим позивачу завдана шкода. Подальшими причинами, які можуть свідчити про обґрунтованість апеляції, є суттєві порушення процесуального законодавства [9, с. 253-254].

Відсутнім є інститут апеляції в адміністративному судочинстві Вірменії. Згідно з Кодексом адміністративного судочинства Вірменії від 28.11.2007 р, перегляд судових рішень здійснюється шляхом подання касації на судове рішення адміністративного суду першої інстанції, а також у зв’язку з нововиявленими обставинами. Кодекс адміністративного судочинства Вірменії не регулює й питання, пов’язані з касаційним провадженням. Ст. 118 Кодексу адміністративного судочинства Вірменії перегляд судового рішення у касаційному порядку здійснюється за правилами Цивільного процесуального кодексу Республіки Вірменія [150].

Адміністративно-процесуальним кодексом Азербайджанської Республіки апеляційне провадження врегульоване Главою Х, яка має деякі схожі положення з Розділом 4 Глави 1 КАСУ, а саме щодо сторін апеляційного провадження, меж перегляду апеляційної скарги, видів судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, дій суду апеляційної інстанції щодо відкриття апеляційного провадження. Інші питання щодо підготовки справи до судового розгляду, пов’язані з процедурою судового розгляду апеляційної скарги та винесення рішення по справі практично неврегульовані.

Так, згідно з п. 87.5 ст. 87 Адміністративно-процесуального кодексу Азербайджанської Республіки рішення по скарзі приймається судом апеляційної інстанції в усному порядку. За наслідками розгляду справи суд апеляційної інстанції (п. 87.6 ст. 87 Адміністративно-процесуального кодексу Азербайджанської Республіки) може прийняти таке рішення: залишити рішення суду першої інстанції без змін, змінити його повністю або частково та прийняти нове рішення по справі. Викликають певну цікавість положення ст. 89 Адміністративно-процесуального кодексу Азербайджанської Республіки, якими встановлено 30 денний термін набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції [11].

Цікавими, і такими що заслуговують на можливість імплементації у вітчизняне законодавство, є положення Закону Литовської Республіки «Про провадження в адміністративних справах» від 14.01.1999 р., які регулюють інститут приєднання до апеляційної скарги. ст. 133 Закону Литовської Республіки «Про провадження в адміністративних справах» від 14.01.1999 р. особи, які мають право на подачу апеляційної скарги, можуть приєднатися до неї, але до початку розгляду справи по суті. Право приєднатися до апеляційної скарги мають особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду. Недостатньо врегульованими у даному кодексі є питання, пов’язані з реалізацією окремих прав учасників провадження, а саме права доповнення апеляційної скарги, право на примирення сторін та відмови від апеляційної скарги [88].

Отже, аналіз процесуальних норм, які регулюють апеляційне провадження в адміністративному судочинстві Грузії, Казахстану, Вірменії, Німеччини, Азербайджану та Литви дозволяють зробити деякі узагальнення.

Проаналізовані процесуальні положення адміністративних кодексів даних країн свідчать, що інститут апеляції має єдину мету – перевірка законності та обґрунтованості судового рішення суду першої інстанції, але процесуальний порядок такої перевірки у різних країнах врегульований по-різному.

Так, не можна не зазначити на тому, що у вітчизняному законодавстві, на відміну від відповідних положень адміністративно-процесуальних кодексів Грузії, Казахстану, Вірменії, Німеччини, Азербайджану та Литви, апеляційне провадження врегульовано на високому рівні, повно та всебічно регулюються питання, пов’язані з реалізацією права на апеляційне оскарження, діяльність адміністративного суду по розгляду апеляційної скарги та винесення рішення.

Позитивними моментами, на які можна звернути увагу і які можуть бути імплементовані у вітчизняне законодавство є: 1) норми проекту Адміністративного процесуального кодексу Республіки Казахстан [10], які наділяють адміністративний суд апеляційної інстанції правом застосовувати заходи адміністративної відповідальності до суб’єкта владних повноважень, який не виконує окрему ухвалу суду; 2) Закону Литовської Республіки «Про провадження в адміністративних справах» від 14.01.1999 р., які надають право приєднатися до апеляційної скарги особам, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про права та обов’язки; 3) Адміністративно-процесуального кодексу Азербайджанської республіки, які окремою статтею (ст. 83) закріплюють коло ухвал адміністративного суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.

Отже, проведене дослідження дає можливість охарактеризувати перегляд судових рішень апеляційним судом як універсальний спосіб усунення судових помилок. Універсальність полягає в тому, що: 1) у такий спосіб можуть бути виправлені будь-які помилки суду першої інстанції, на відміну від усунення судом першої інстанції власних помилок, яке може мати місце тільки у випадках, передбачених законом; 2) можуть бути усунені помилки щодо вирішення спору по суті. Крім того, у порівнянні із усуненням судових помилок судом першої інстанції, апеляційний розгляд можна характеризувати як більш дієвий, тому що рішення апеляційного суду набирають законної сили одразу після їх проголошення, за винятком випадків, встановлених КАС України [63, с. 159].

З наведено ми бачимо, що адміністративний суд апеляційної інстанції є суб’єктом самостійної відокремленої процесуальної діяльності і має відповідні повноваження, під якими ми пропонуємо розуміти сукупність прав та обов’язків, які спрямовані на здійснення у межах закону визначених процесуальних дій щодо розгляду і вирішення апеляційної скарги на судове рішення адміністративного суду першої інстанції, яке не набрало законної сили.

Апеляційний перегляд постанов судді у справах про адміністративні правопорушення, як вже зазначалося вище, є системним явищем і відбувається у межах таких процесуальних стадій:

1) відкриття апеляційного провадження;

2) підготовка справи до судового розгляду;

3) судовий розгляд апеляційної скарги по суті;

4) винесення рішення по справі.

Апеляційна скарга у день її надходження має бути зареєстрована в порядку, встановленому у законодавстві з використанням автоматизованої системи документообігу.

Аналізуючи положення Глави 24 КупАП, слід зазначити, що стадія відкриття апеляційного провадження нормами цього кодексу не врегульована.

Як зазначається у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» справи по скаргах на постанови про накладення адміністративних стягнень розглядаються за загальними правилами цивільного процесу із встановленими законодавством України винятками. До таких винятків належить недопустимість касаційного оскарження і касаційного опротестування рішень. Враховуючи, що умови та порядок застосування заходів адміністративного стягнення визначені законом, затвердження мирової угоди в справах даної категорії не може мати місця [255]. Хоча закон не забороняє особі, яка подала апеляційну скаргу відмовитися від скарги.

За загальним правилом, у разі, якщо апеляційна скарга не відповідає встановленим вимогам, суд апеляційної інстанції повинен залишити справу без руху, прийняти ухвалу, в якій повинен бути встановлений строк для приведення заяви у відповідність до вимог закону.

Завершення стадії відкриття апеляційного провадження має фіксуватися відповідною ухвалою суду апеляційної інстанції. За загальним правилом, після отримання апеляційної скарги та матеріалів адміністративної справи, суд апеляційної інстанції зобов’язаний прийняти одне із таких рішень: 1) відкрити провадження у справі; 2) залишити апеляційну скаргу без руху; 3) повернути апеляційну скаргу; 4) відмовити у відкритті провадження у справі.

Слід зауважити, що від дати реєстрації апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції до дати прийняття рішення у справі має сплинути 20 днів, згідно з ч. 4 ст. 294 КУпАП. Впродовж цього строку суд апеляційної інстанції має відкрити провадження у справі, провести судове засідання і ухвалити відповідне судове рішення.

У зв’язку з тим, що у КУпАП неврегульованими є питання дій суду та інших учасників апеляційного провадження на етапі його відкриття, тому варто внести відповідні доповнення до КУпАП, якими врегулювати цю діяльність.

Так, пропонуємо доповнити ч. 4 ст. 294 КУпАП положеннями такого змісту:

Отримавши апеляційну скаргу суддя апеляційного суду протягом трьох днів після надходження справи вирішує питання про відкриття апеляційного провадження.

Суддя апеляційного суду, встановивши, що апеляційну скаргу подано без додержання вимог ст. 288-1 КУпАП, постановляє ухвалу про залишення справи без руху, у якій зазначаються недоліки апеляційної скарги, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка з нею звернулася.

Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ч. 2 ст. 294 КУпАП, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Підготовка справи до апеляційного розгляду включає в себе низку процесуальних етапів, які складаються з таких процесуальних дій суду: з’ясування складу учасників адміністративного процесу; надсилання копій ухвал суду про відкриття апеляційного провадження особам, які беруть участь у справі. Крім того, суддя апеляційного суду має з’ясувати обставини, на які посилаються особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; з’ясувати обставини, які визнаються і які заперечуються особами, які беруть участь у справі. На цьому етапі вирішуються письмові клопотання осіб, які беруть участь у справі, а також інші питання, необхідні для апеляційного розгляду справи. Крім того, апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання.

Аналізуючи процесуальну діяльність суду апеляційної інстанції на етапі судового розгляду справи слід зазначити, що згідно з ч. 5 ст. 294 КупАП, неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

Крім того, Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Під час судового розгляду справи апеляційний суд повинен з’ясувати, чи правильно було оцінено рішення суб’єкта владних повноважень судом першої інстанції. Для цього суд апеляційної інстанції з’ясовує, чи прийнято таке рішення: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою воно надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття; 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі його прийняття; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку [256].

У довідці Вищого адміністративного суду України від 29 січня 2010 р. зазначено, що, вирішуючи скарги на постанови у справах про адміністративні правопорушення, судам слід досліджувати питання щодо компетентності органу (посадової особи) розглядати конкретну справу та застосовувати той чи інший захід стягнення. Під час розгляду досліджуваних справ необхідно встановлювати наявність всіх елементів складу адміністративного правопорушення, тобто об’єкта, суб’єкта, об’єктивної та суб’єктивної сторони. Необхідно враховувати, що обов’язковою складовою суб’єктивної сторони є вина особи у здійсненні правопорушення. З цією метою суди повинні перевіряти законність та обґрунтованість складання протоколу, постанови та досліджувати, чи було дотримано порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності, чи не пропущено строки, встановлені для розгляду справи та накладення стягнення, чи виконано вимоги закону щодо обов’язкової присутності особи при розгляді її справи та своєчасного повідомлення цієї особи про місце та дату її розгляду [256]. Суд зобов’язаний також з’ясувати: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовано вимоги та заперечення, та якими доказами їх підтверджено; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання постанови; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення адміністративного позову [291, с. 83].

Досліджуючи питання апеляційного провадження у справах про адміністративні правопорушення не можна не звернути увагу на особливості принципів судочинства та їх застосування при розв’язанні даної категорії справ. Ці принципи мають певні особливості і відрізняються від принципів апеляційного провадження в адміністративному судочинстві, передбачених у КАСУ.

У зв’язку з цим слушними є висновки Русанової В. Б., яка до принципів судового провадження за скаргами (позовними заявами) щодо постанов у справах про адміністративні правопорушення відносить: 1) верховенство права; 2) законність; 3) гарантованість права на правову допомогу; 4) здійснення провадження державною мовою і забезпечення права користуватися рідною мовою; 5) гласність; 6) рівність учасників провадження перед законом і судом; 7) змагальність сторін, диспозитивність і офіційне з’ясування обставин у справі; 8) презумпція невинуватості фізичної особи; 9) покладення обов’язку доказування правомірності постанови на суб’єкта її винесення; 10) обов’язковість судових рішень. При цьому, дана авторка зазначає, що у досліджуваній нами категорії справ відсутній принцип забезпечення апеляційного і касаційного оскарження [291, с. 101-102]. І це не випадково, адже згідно з положеннями ч. 10 ст. 298 КупАП, постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

За наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.

Аналіз перегляду постанов суду у справах про адміністративні праворушення апеляційними судами свідчить про таке. У першому півріччі 2013 року було оскаржено 7301 постанову судді у справах про адміністративні правопорушення, серед яких 2047 постанов було скасовано, а 1206 замінено. У першому півріччі серед 6076 розглянутих постанов суду у справах про адміністративні правопорушення апеляційним судом 2010 було скасовано, а 949 замінено. У першому півріччі 2015 року серед 5143 розглянутих постанов судді у справах про адміністративні правопорушення 1411 було скасовано, а 696 замінено. Аналіз статистичних даних, наведених вище свідчить, що апеляційними судами залишаються без змін 60% постанов суду у справах про адміністративні правопорушення, які оскаржуються в адміністративному порядку, приблизно 40% таких постанов скасовуються або змінюються [18; 19; 24].

У зв’язку з цим, хотілося б зупинитися на повноваженнях суду апеляційної інстанції, внаслідок реалізації яких постанова суду першої інстанції скасовується або змінюється.

Однією з груп повноважень апеляційного суду за наслідками розгляду апеляційної скарги є заміна або скасування постанови судді у справі про адміністративне правопорушення. Реалізуючи повноваження щодо зміни чи скасування постанови судді у справах про адміністративні правопорушення суд апеляційної інстанції повинен розв’язати такі питання: 1) про винуватість особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; 2) про вид стягнення, який було накладено судом першої інстанції. Як випливає зі змісту ч. 9 ст. 294 КупАП, у разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах, передбачених санкцією статті КУпАП, воно не може бути посилено. В зв’язку з цим ми можемо припустити, що суд апеляційної інстанції може прийняти рішення про заміну накладеного адміністративного стягнення судом першої інстанції у бік його пом’якшення. На нашу думку, реалізація такого повноваження цілком узгоджується з приписами ч. 2 ст. 8 КУпАП.

Реалізуючи повноваження щодо зміни чи скасування постанови судді у справах про адміністративні правопорушення, суд апеляційної інстанції також може вирішити питання про скасування чи заміну постанови у частині, якою розв’язано питання про відшкодування завданої правопорушенням матеріальної шкоди. Вирішення цього питання можливе лише у разі, коли або особа, яка вчинила правопорушення, або особа, якій правопорушенням було заподіяно матеріальну шкоду, просить про це суд.

У процесі перевірки законності та обґрунтованості постанови судді у справах про адміністративні правопорушення, суд апеляційної інстанції зобов’язаний з’ясувати всі обставини, які можуть унеможливлювати провадження у справі. До таких обставин відносяться ті, які викладені у ст. 247 КУпАП.

Якщо такі обставини мають місце, то констатація того, що постанова є протиправною і підлягає скасуванню як така, що ухвалена без їх врахування, не забезпечує захист порушених прав. Саме закриття справи про відповідальність дозволяє остаточно розв’язати питання щодо здійснення цього захисту та поновлення прав. Адже за ч. 1 ст. 296 КупАП, рішення про скасування постанови із закриттям справи є підставою для зняття всіх обмежень, зв’язаних з оскаржуваною постановою. З таким рішенням особа, що зазнала обмежень, може вимагати від компетентного органу, який не брав участі у справі, вчинити певні дії, спрямовані на поновлення порушених прав. Приміром, органи Державної казначейської служби України опікуються поверненням сплачених штрафів. Органи Державної казначейської служби України не мають відношення до постанов про накладення штрафів, а тому не беруть участі у справах з приводу їх оскарження. Але на підставі судових рішень про скасування постанов і закриття справ ці органи зобов’язані повернути сплачені штрафи, чим фактично відновити стан, що мав місце до того, як були порушені права осіб, які притягалися до відповідальності. Виходить, що суд при встановленні способу і порядку виконання рішення повинен зобов’язати представників цих органів, які не є відповідачами у справі, вжити заходів для повернення штрафу з тим, щоб забезпечити повноцінний захист порушених прав позивача [291, с. 116-117].

Підсумовуючи вищевикладене слід зробити наступні висновки.

Стадії апеляційного провадження в адміністративному судочинстві врегульовані нормами КАСУ і складаються з таких частин: відкриття апеляційного провадження; підготовка справи до судового розгляду; судовий розгляд апеляційної скарги по суті; винесення рішення по справі. З таких частин складається й апеляційне провадження у справах про адміністративні правопорушення. Маючи однакову побудову процесуальних стадій апеляційного провадження, процесуальні етапи та дії на цих стадіях при перегляді судових рішень в порядку адміністративного судочинства та у справах про адміністративні правопорушення будуть відрізнятися.

Підготовка справи до судового розгляду є самостійною стадією апеляційного провадження, яка від інших стадій апеляційного провадження розмежовується підсумковими процесуальними рішеннями, які характеризуються безпосередніми завданнями, обумовленими даною стадією, колом учасників процесу, порядком виконання процесуальних дій та специфікою процесуальних відносин. Підготовка справи до судового розгляду має велике значення в апеляційному провадженні, адже на цій стадії суд апеляційної інстанції має можливість зібрати всі необхідні матеріали, на підставі яких буде здійснюватися апеляційний перегляд адміністративної справи у судовому засіданні, вирішити інші важливі процесуальні питання.

Розгляд справи судом апеляційної інстанції здійснюється у відповідній процесуальній формі, яка містить такі частини: відкриття судового засідання; з’ясування обставин адміністративної справи та перевірка їх доказами; судові дебати; прийняття рішення по справі та його оголошення.

Суд апеляційної інстанції є суб’єктом самостійної відокремленої процесуальної діяльності і має відповідні повноваження, під якими ми пропонуємо розуміти сукупність прав та обов’язків, які спрямовані на здійснення у межах закону, визначених процесуальних дій щодо розгляду і вирішення апеляційної скарги на судове рішення адміністративного суду першої інстанції, яке не набрало законної сили.

У зв’язку з тим, що у КУпАП неврегульованими є питання дій суду та інших учасників апеляційного провадження на етапі його відкриття, тому варто внести відповідні доповнення до КУпАП, якими врегулювати цю діяльність.

Так, пропонуємо доповнити ч. 4 ст. 294 КУпАП положеннями такого змісту:

Отримавши апеляційну скаргу суддя апеляційного суду протягом трьох днів після надходження справи вирішує питання про відкриття апеляційного провадження.

Суддя апеляційного суду, встановивши, що апеляційну скаргу подано без додержання вимог ст. 288-1 КУпАП, постановляє ухвалу про залишення справи без руху, у якій зазначаються недоліки апеляційної скарги, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка з нею звернулася.

Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ч. 2 ст. 294 КУпАП, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Висновки до розділу 2

Підсумовуючи дослідження особливостей апеляційного провадження в адміністративному процесі можна зробити такі висновки:

1. Науковий аналіз положень КАСУ і КУпАП, судової практики дозволив: 1) розкрити спільні риси апеляційного провадження в адміністративному процесі та при перегляді справ про адміністративні правопорушення (мета, завдання, об’єкт та межі перегляду); 3) з’ясувати значення в адміністративному судочинстві та при перегляді справ про адміністративні правопорушення; 2) дослідити особливі властивості апеляційного провадження в адміністративному судовому процесі та при перегляді справ про адміністративні правопорушення (процесуальна форма розгляду апеляційної скарги; процесуальні строки та учасники провадження).

2. З метою удосконалення діяльності судів щодо розгляду публічно-правових спорів запропоновано: 1) законодавчо врегулювати провадження у типових адміністративних справах; 2) покращити процесуальний механізм формування єдності судової практики; 3) з метою формулювання правової позиції у важливих для розвитку судової практики справах запропоновано посилити методичне забезпечення судів першої інстанції; 4) поширювати впровадження різних форм підвищення кваліфікації судів (семінари, конференції, круглі столи, вивчення судової практики на нарадах суддів тощо); 5) удосконалювати механізми вивчення та аналізу причини скасування судових рішень.

3. Науковий аналіз передумов реалізації права на апеляційне оскарження дозволив встановити коло проблематичних питань, які ускладнюють його реалізацію і запропонувати шляхи їх вирішення. У зв’язку з цим автором запропоновано: 1) встановити процесуально-правові критерії, що дозволяють особам, які не брали участь у справі, але суд вирішив питання про їхні права, свободи інтереси чи обов’язки звернутися з апеляційною скаргою до адміністративного суду апеляційної інстанції; 2) законодавчо врегулювати механізм ознайомлення осіб, які не брали участі у справі, з матеріалами адміністративної справи; 3) доповнити КУпАП окремою статтею, яка встановлює вимоги щодо форми і змісту апеляційної скарги; 4) доповнити КАСУ та КУпАП положеннями щодо форми та змісту повідомлення прокурором про вступ у справу, у випадках: 1) коли провадження відкрито за адміністративним позовом інших осіб; 2) при зверненні з апеляційною скаргою у справах про адміністративні правопорушення.

4. Стадія апеляційного провадження в адміністративному судочинстві врегульовані нормами КАСУ і складаються з таких частин: відкриття апеляційного провадження; підготовка справи до судового розгляду; судовий розгляд апеляційної скарги по суті; винесення рішення по справі. З таких частин складається й апеляційне провадження у справах про адміністративні правопорушення. Маючи однакову побудову процесуальних стадій апеляційного провадження, процесуальні етапи та дії на цих стадіях при перегляді судових рішень в порядку адміністративного судочинства та у справах про адміністративні правопорушення будуть відрізнятися.

5. Процесуальний порядок перегляду постанов судді у справах про адміністративні правопорушення регулюється нормами КУпАП, але частково. Встановлено, що положення КУпАП взагалі не містять положень що визначають процесуальні етапи та дії на стадії відкриття провадження у справі та винесення рішення. Інші процесуальні стадії апеляційного провадження (підготовка справи до судового розгляду та розгляд апеляційної скарги по суті) в КУпАП врегульовані частково.

6. Серед питань, які мають дослідити суди апеляційної інстанції при винесенні рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги є питання: 1) законності судового рішення; 2) обґрунтованості судового рішення. Однак, реалізуючи повноваження щодо зміни чи скасування постанови судді у справах про адміністративні правопорушення, суд апеляційної інстанції повинен також розв’язати й інші питання: 1) про винуватість особи, яка притягується до адміністративної відповідальності; 2) про вид стягнення, який було накладено судом першої інстанції.

<< | >>
Источник: КАЙДАШЕВ РОМАН ПЕТРОВИЧ. ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Київ 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.3 Процесуальний порядок перегляду судових рішень судом апеляційної інстанції в адміністративному процесі України:

  1. 1.2. Апеляційне оскарження судових рішень в цивільному процесі на українських землях до утворення незалежної держави.
  2. 3.3. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції та його повноваження.
  3. Поняття та сутність правосуддя в адміністративному процесі України
  4. Місце та роль перегляду судових рішень в адміністративному процесі України у механізмі судового контролю
  5. Перегляд судових рішень у системі судового захисту в адміністративному процесі України
  6. 2.1 Юридична природа апеляційного провадження в адміністративному процесі України
  7. 2.2 Загальна характеристика права на апеляційне оскарження та особливості його реалізації в адміністративному процесі України
  8. 2.3 Процесуальний порядок перегляду судових рішень судом апеляційної інстанції в адміністративному процесі України
  9. 3.1 Сутність та значення касаційного провадження в адміністративному процесі України
  10. 3.2 Проблеми реалізації права на касаційне оскарження в адміністративному процесі України
  11. 3.3 Процесуальний порядок перегляду судових рішень судом касаційної інстанції в адміністративному процесі України
  12. 4.1 Загальна характеристика провадження з перегляду судових рішеннь за нововиявленими обставинами в адміністративному процесі України
  13. 4.2 Передумови реалізації права на перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами
  14. 4.3 Провадження у справах з перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами
  15. 5.1 Процесуальний статус Верховного Суду України як суб’єкта перегляду судових рішень адміністративних судів та постанов у справах про адміністративні правопорушення