Криміногенні риси осіб, які вчиняють злочини, пов’язані із незаконним використанням бюджетних коштів у Збройних Силах України

У кримінології дослідження особи злочинця здійснюється в цілях ретроспективного встановлення сукупності криміногенно значущих рис та властивостей, що спонукають до злочинної поведінки за певних умов.

Цінність такого підходу полягає у пізнанні особи злочинця як соціального типу, утвореного за допомогою статистичного аналізу та узагальнення найбільш характерних (домінуючих) ознак, рис і властивостей, що мають детермінуюче значення для злочинної поведінки. Водночас науковий пошук спрямовується на виявлення внутрішньоструктурних зв’язків і залежностей між такими ознаками, а також на пізнання у загальних рисах особливостей формування самої особи злочинця під час соціалізації та провідного роду діяльності. При цьому за допомогою методу наукового аналізу вивчається структура особи злочинця військової службової особи, а використовуючи метод наукового синтезу, утворюється ідеальна модель, умовний збиральний образ даного соціального типу.

Особа злочинця традиційно вивчається за трьома групами показників: соціально-демографічними, морально-психологічними та кримінально- правовими.

Соціально-демографічні показники включають аналіз таких ознак, як стать, вік, освіта, військове звання, займана посада, трудовий стаж, рівень грошового забезпечення.

За статтю серед осіб, які вчинили злочини, пов’язані із незаконним використанням бюджетних коштів, співвідношення чоловіків до жінок становить 72 % проти 28 %. Це зумовлюється специфікою ЗС, де на посадах командирів структурних підрозділів і начальників служб забезпечення військових формувань, пов’язаних із виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків, працюють здебільшого чоловіки. Достатньо велика частка жінок при вчиненні бюджетних злочинів пояснюється зайняттям ними посад бухгалтера, начальника фінансово- економічного підрозділу, керівника підприємств військово-промислового комплексу, а також інших суб’єктів господарювання, що вступають у договірні відносини з ними. В окремих випадках жінки-співучасники були працівниками органів Держказначейства чи інших контрольно-ревізійних органів.

За віком переважають соціально зрілі злочинці. Результати емпіричного дослідження показали, що у структурі засуджених 53,3 % становлять особи віком 30-50 років (із них 30-39 років - 32,2 %, 40-50 років - 21,1 %). Питома вага 50-65-літніх злочинців складає 29,1 %. На інші вікові групи припадає 17,6 % (із них 18-25 років - 0,8 %, 25-30 років - 14,7 %, понад 65 років - 2,1 %).

Як відомо, кримінальна активність із віком знижується. Однак порядок проходження військової служби, отримання військового звання, заміщення військових посад командирів підрозділів і начальників служб та граничні строки перебування осіб офіцерського складу на посадах у ЗС об’єктивно сприяють саме такому віковому розподілу злочинців.

Освітній рівень злочинців також є достатньо високим. За даними емпіричного дослідження, переважна більшість засуджених осіб (61,2 %), які незаконно використали бюджетні кошті, мали повну та базову вищу освіту. Незначна частка винних (21,1 %) мали професійну-технічну освіту. Високий освітньо-кваліфікаційний рівень злочинців-військових командирів і начальників зумовлюється відповідними кадровими вимогами до працівників Департаменту фінансів МО України як головного розпорядника бюджетних коштів ЗС України, а також розпорядників нижчого рівня, командирів структурних підрозділів і начальників служб забезпечення військових

формувань.

За сімейним станом серед злочинців переважають одружені - 72,6 %. Цьому є кілька пояснень. Насамперед, це зрілий вік винних і їх службове становище, що дозволяє матеріально утримувати сім’ю. Сім’я для військових командирів і начальників необхідна для створення надійного тилу, належних побутових умов та морально-психологічної підтримки. Окрім цього, доволі високі показники шлюбності притаманні саме офіцерському складу військових. Згідно з існуючими у військовому середовищі традиціями створення сім’ї розцінюється начальством як показник соціальної зрілості, відповідальності, що з-поміж іншого враховується при призначенні на керівні посади. А тому перебування у шлюбі виступає ще й показником соціального благополуччя офіцерів. Частка неодружених становить 27,4 %.

Вивчення займаної посади і трудового стажу засвідчило, що в основному це розпорядки бюджетних коштів третього ступеня, а також одержувачі цих коштів.

За соціальним становищем злочинці належать до військових службових осіб і займають посаду командирів підрозділів і начальників служб забезпечення військових формувань та мають владні повноваження у зв’язку із займаною посадою або військовим званням. Злочини, пов’язані із незаконним використанням бюджетних коштів, як правило, вчиняють особи, які за посадовими інструкціями мають право здійснювати організаційно- розпорядчі та адміністративно-господарські функції. Особливість соціального статусу військових командирів і начальників полягає у їх привілейованому становищі, зумовленому владно-розпорядчими повноваженнями і фактичними можливостями, котрі надає сам авторитет посади.

цієї військової частини, які не отримали її у минулих роках. Згідно з планом передбачався пропорційний розподіл грошових коштів, отриманих злочинним шляхом, зокрема: 15 % від суми необхідно було передати юрисконсульту за надання ним рішень та виконавчих листів суду, 10 % передати як винагороду А. за завищення ним обсягу фінансування військової частини, 10 % - залишити для вирішення поточних питань з

правоохоронними органами у разі виявлення факту привласнення коштів військовослужбовців під час здійснення виплат, 30 % - витратити на закупівлю оргтехніки, проведення поточних ремонтів у фінансово- економічній службі військової частини, 35 % - розподілити між командиром військової частини і начальником фінансово-економічної служби. На виконання попередньої змови С. передавав А. підписані П. заявки на фінансування із завищеними даними щодо необхідного розміру основних та додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, відповідно до яких було профінансовано виплати на нібито оздоровлення, матеріальну допомогу, індексацію грошового забезпечення та вихідної допомоги при звільненні особовому складу військової частини у загальній сумі 7 006 279,87 грн.

Під час проведення анонімного експертного опитування військових прокурорів різних регіонів України уточнювалося питання щодо розпорядників, службові особи яких найчастіше використовують державні кошти не за цільовим призначенням. Думки респондентів із цього приводу розділилися, оскільки 37,8 % респондентів зазначила, що ними є

розпорядники третього ступеня, 34,3 % - розпорядники першого ступеня і 27,9 % вказали на розпорядників другого ступеня. Наведений структурний розподіл розпорядників бюджетних коштів свідчить, що у ЗС до відповідальності притягуються здебільшого командири і начальники старшого та молодшого офіцерського складу. Іншими словами, для ЗС властива практика розкриття так званих очевидних злочинів досліджуваної групи. Розпорядники першого ступеня, як правило, уникають кримінального переслідування через корумповані зв’язки із керівниками правоохоронних, контролюючих органів, органів влади і місцевого самоврядування. Хоча є підстави припускати їх причетність до організації незаконного використання бюджетних коштів у великих та особливо великих розмірах у складі організованих груп та злочинних організацій.

Дослідження військового звання засуджених за злочини, пов’язані із незаконним використанням бюджетних коштів, виявило такий розподіл. Серед військових командирів і начальників - генералів 1,9 %, полковників -

9,3 %, підполковників - 25,9 %, майорів - 35,2 %, капітанів - 27,8 %. До кримінальної відповідальності в основному притягуються військовослужбовці старшого офіцерського складу (70,4 %). І це цілком закономірно, оскільки у своїй масі особи старшого офіцерського складу постійно або тимчасово займають посади командирів підрозділів і начальників служб забезпечення, пов’язані із розпорядженням бюджетними коштами. Разом із тим насторожує мізерний показник військовослужбовців вищого офіцерського складу, передусім генералів (1,9 %), а також невисокий відсоток полковників (9,3 %). За даними нашого дослідження, вони були розпорядниками бюджетних коштів другого ступеня, при цьому у вибірковому масиві не було жодного кримінального провадження проти розпорядників першого ступеня. За оцінками експертів, частка останніх серед злочинців має становити майже 34,3%. Важко уявити, що вчинення у ЗС України більшості бюджетних злочинів можливо без згоди та активного сприяння з боку командування ГШ ЗС України та центрального апарату МО України. Його представники виділяють бюджетні кошти та контролюють виконання відповідних бюджетних програм за багатьма напрямами діяльності МО України. Показово і те, що понад чверті військовослужбовців належали до молодшого офіцерського складу і мали звання капітана. Це переважно командири військових підрозділів, які були безпосередніми виконавцями бюджетних злочинів, і, скоріше за все, «взяли провину на себе»,

щоб вивести з-під кримінальної відповідальності своїх керівників.

Досліджуючи показник військового звання, В. В. Лунєєв установив статистичну закономірність: чим вище службове становище, рівень освіти, вік, грошове забезпечення, трудовий стаж, тим частіше фіксується зміщення від насильницької мотивації до корисливої [82, с. 838]. Розвиваючи цю ідею, можна стверджувати, що чим вище військове звання, займана посада у керівній ланці ЗС, ширші владні повноваження, вище рівень корупційних зв’язків, тим більше можливостей незаконно використовувати бюджетні кошти на постійній основі, збагачуватися за злочинними схемами у складі злочинних груп, у тому числі організованих, при цьому тривалий час уникаючи притягнення до кримінальної відповідальності.

Кримінально-правові показники охоплюють дослідження злочинної поведінки за формою вини, показниками групового чи одноособового вчинення злочинів, мотивом і ціллю, його тяжкістю, видом і розміром призначеного покарання.

Форма вини як кримінально-правова ознака структуризації особи злочинця вказує на його суспільну небезпечність. Злочинни, пов’язані із незаконним використанням бюджетних коштів, як правило, характеризуються умисною формою вини [70, с. 302]. При цьому службова особа розпорядника або одержувача державних фінансів у воєнній сфері усвідомлює суспільну небезпечність злочину, що вчиняється, та бажає незаконно використати бюджетні кошти.

Мотиви і цілі злочинців, які вчиняють аналізовану категорію злочинів, можуть бути різними і залежать від інтересів, що лежать в їх основі. Найчастіше розпорядники й одержувачі бюджетних коштів у ЗС керуються корисливими мотивами і переслідують мету незаконного збагачення, так чи інакше пов’язаного з використанням службового становища і владно- розпорядчих повноважень всупереч інтересам служби. Значно рідше розпорядники й одержувачі бюджетних коштів у ЗС керуються іншою особистою зацікавленістю, зокрема, забезпечення кар’єрного росту (отримання нових посад і військових звань), незаконних переваг по службі, надання незаконних послуг шляхом службових підроблень документів, видання нормативно-правових актів, проведення незаконних банківсько- господарських операцій, а також корпоративними інтересами військової служби. В окремих випадках йдеться про мотиви, пов’язані із недбалим ставленням до виконання службових обов’язків, наприклад, небажання належно оформлювати використані державні фінанси відповідно до чинного бюджетного законодавства.

Вивчення питання щодо форми злочинної поведінки показало, що 67,2 % злочинів, пов’язаних із незаконним використанням бюджетних коштів, учиняється у групах за попередньої змовою, рідше організованими групами (6,1 %), решта - одноособово. Помітне переважання груп за попередньою змовою пояснюється тим, що у своїй масі злочини, пов’язані із незаконним використанням бюджетних коштів, учиняються розпорядниками третього ступеня, що займають керівні посади у військових частинах, військових комісаріатах, військових підприємствах і організаціях, наукових центрах. Відсутність кримінальних проваджень щодо вчинення бюджетних злочинів учасниками організованих злочинних груп свідчить про вміле документальне приховування розпорядниками другого і першого ступеня своєї злочинної діяльності, проблеми із виявленням злочинів, зумовлені небажанням підлеглих повідомляти до компетентних органів про факти розкрадань до яких причетне вищестояще військове начальство, а також про процесуальні складнощі розслідування цієї категорії злочинів та доведення вини вищих офіцерських чинів.

Вивчення стадій, на яких була припинена злочинна діяльність, показало, що майже в усіх випадках мав місце закінчений злочин. У ЗС України понад 3/5 порушень бюджетного законодавства на сотні мільйонів гривень встановлюється на підставі результатів перевірок господарської діяльності з боку контрольно-ревізійних органів. Решта фінансових зловживань виявляється аудиторами та ревізорами Департаменту

внутрішнього аудиту та фінансового контролю МО України.

Надати характеристику таким кримінально-правовим ознакам особи злочинця, як судимість та вид й розмір призначеного покарання, можна за допомогою аналізу статистики ДСА України про судову практику із розгляду кримінальних проваджень, що містять ознаки незаконного використання бюджетних коштів. Так, протягом 2010-2014 рр. в Україні за статтями 191, 210, 364, 366, 367, 368, 368² КК України усього було засуджено 143 військовослужбовця [186]. Протягом 2010-2014 рр. у відношенні майже половини (46,1 %) військових за вчинення службових злочинів бюджетної спрямованості та 21 % - за вчинення злочинів, передбачених ст. 191 КК України, кримінальні провадженні закривалися за різними підставами. Вагома частка засуджених (40,2 %) за вказаною категорією злочинів була звільнена від відбування покарання: у зв’язку із випробуванням - 31,5 %, унаслідок амністії - 9,4 %. При призначенні покарання до кожного дванадцятого злочинця (8,1 %) застосовувалася ст. 69 КК України.

До реального покарання у виді позбавлення волі за вчинення злочинів, пов’язаних із незаконним використанням бюджетних коштів у ЗС України, засуджено 38,5 % осіб від загальної кількості осіб, вироки (постанови) щодо яких набрали законної сили. Кожному п’ятому засудженому (19,4 %) судами призначалось основне покарання у виді штрафу. Структура додаткових покарань за вчинення злочинів, пов’язаних із незаконним використанням бюджетних коштів у ЗС України, виглядає так: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю - 36,8 %, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину - 3,9 %, конфіскація майна - 2,6 % [187].

Серед притягнутих до кримінальної відповідальності військових за злочини, пов’язані із незаконним використанням бюджетних коштів, не виявилося жодного, який би мав непогашену або не зняту на момент засудження судимість. Це пояснюється кадровими вимогами до претендентів на заміщення посад, пов’язаних із виконанням організаційно-управлінських

та адміністративно-господарських обов’язків у ЗС України.

Морально-психологічні показники передбачають вивчення деформацій свідомості і психіки злочинця, зокрема, потреб та інтересів, соціальних, культурних, моральних, правових норм, способу мислення і стереотипів поведінки. Ці ознаки відбивають загальне ставлення злочинця-військового командира (начальника) до соціальних цінностей (цілей) та дозволених засобів їх досягнення, а також до професійних обов’язків, інтересів служби, морально-етичних вимог, корпоративних норм та цінностей професійного середовища. Морально-психологічні ознаки спрямовують науковий пошук на пізнання логіки мислення, мотивації та поведінкових установок злочинців - військових командирів і начальників молодшого, старшого та вищого офіцерського складу.

Виходячи із провідної корисливої мотивації злочинців, які незаконно використали бюджетні кошти у ЗС України, є підстави стверджувати, що їх морально-психологічна характеристика в цілому буде відповідати характеристиці корисливого злочинця-розкрадача і одержувача незаконної вигоди. Тому при вивченні морально-психологічних властивостей злочинців- військовослужбовців доцільно використати результати спеціальних досліджень корисливих злочинців і доповнити їх специфікою морально- психологічної сфери військових командирів і начальників. Для аналізу зазначеної сфери традиційно досліджуються такі категорії, як потреби, інтереси, мотиви, моральні й ціннісні орієнтири, поведінкові установки.

Потреби у спеціальній літературі часто називаються центральною ознакою морально-психологічної характеристики особи злочинця. Вони тісно пов’язані з інтересами особи. Спираючись на класифікацію потреб корисливих злочинців, виділених А. Ф. Зелінським за критерієм їх змісту й рівня, можна виділити такі основні види особистісних потреб службових осіб, які незаконно використовують бюджетні кошти у ЗС України: а) потреби самоактуалізації; б) соціогенні потреби у самоповазі й соціальних зв’язках; в) потреби у безпеці; г) фізіологічні потреби [53, с. 164]. На основі цих потреб у людей формуються різні види корисливих мотивів. Зокрема, потреба самоактуалізації мотивує на отримання влади, слави, успіху; соціогенна потреба у самоповазі й соціальних зв’язках штовхає до корпоративної солідарності, налагодження ділових контактів під час спільних розваг, дозвілля за інтересами, вживання спиртних напоїв тощо; потреба у безпеці спонукає до накопичення заради матеріальної незалежності та забезпечення економічної безпеки у майбутньому; для фізіологічних потреб характерні мотиви боротьби за виживання в умовах бідності [53, с. 164].

Враховуючи вищенаведене, можна стверджувати, що для службових осіб-розпорядників бюджетних коштів ЗС України першого та другого ступеня, а також їх одержувачів характерні потреби у завоюванні та утвердженні свого привілейованого службового становища у військовій ієрархії, демонстрації владного впливу, а також у набутті високого соціального статусу у цивільному житті. Належність до військової еліти певним чином зобов’язує відповідати високому соціальному статусу й актуалізує потребу у досягненні відповідного рівня багатства, високих стандартів споживання матеріальних благ, переході на новий рівень ділових контактів, заведенні зв’язків серед впливових військових чинів, а саме головне - актуалізує життєво важливу потребу у соціальному визнанні та утвердженні авторитету не лише у професійному середовищі, а й у цивільному житті, родинному колі, серед близьких та знайомих осіб. Водночас актуалізується потреба й супутній інтерес у більш гнучкому пристосуванні до корумпованих норм і правил діяльності військового управлінського апарату, жорсткого дотримання вироблених роками цінностей, традицій, корпоративної етики, формату взаємовідносин між начальниками й підлеглими, пов’язаними спільною злочинною діяльністю. Це дозволяє увійти до еліти, утвердити авторитет займаної посади, добитися соціального визнання. Серед сформованих на основі вищенаведених потреб необхідно назвати також прагнення догодити вищестоящому начальству, вислужитися вчинками, які ганьблять честь офіцера та суперечать інтересам служби, і в такий спосіб стати співучасником злочинних груп, що займаються розкраданням бюджетних коштів ЗС.

Слід відверто визнати, що переважна більшість військових начальників і командирів отримують призначення на матеріально привабливі посади через протекціонізм впливових покровителів за грошову винагороду. У зв’язку із цим перебування на посаді використовується як можливість компенсувати грошові витрати і збагатитися шляхом розкрадання бюджетних коштів з обов’язковим поверненням частини фінансів їх розпорядникам, а також виплатою незаконної вигоди контролюючим органам і вищестоящому начальству. Про правильність такого твердження свідчать відповіді опитаних експертів-прокурорів, 24,8 % з яких називають головним чинником, що зумовлює незаконне використання бюджетних коштів, прагнення до збагачення у великих та особливо великих розмірах на постійній основі.

Важливе місце в ієрархії потреб вищих військових начальників і командирів займає потреба у владі, збільшенні її сили. Остання розцінюється як надане посадою право використовувати примус для управління поведінкою підлеглих. Дослідники психології керівника зазначають, що обсяг влади вимірюється такими показниками, як сила зв’язків, сила впливу, сила становища в організації, сила авторитету особи начальника. Влада зв’язків будується на можливостях вирішувати проблеми, надавати незаконні послуги за допомогою знайомств із впливовими людьми як у військовому відомстві, так і поза ним. Сила впливу визначається мірою підкорення волі керівника, психологічним тиском, примусом думати і діяти певним чином. Сила службового становища керівника проявляється у повноваженнях, наданих посадою, визначається місцем і роллю в організації, ресурсами, що є у розпорядженні. Сила авторитету особи начальника базується на його професійних і лідерських якостях, а також усіх вищезазначених проявах влади [7, с. 130-132]. Водночас слід погодитися з думкою О. М. Костенка, що

всі, хто вчиняє злочини, мають комплекс свавілля й ілюзій [64, с. 73].

Якщо говорити в цілому, то корислива спрямованість особистості військових командирів і начальників полягає у зневажливому ставленні до законного порядку використання бюджетних коштів та інтересів військової служби. На основі такого ставлення формується підвищена готовність до зловживання владою й службовим становищем в корисливих та відомчо- корпоративних цілях. Особливістю злочинної мотивації розкрадачів державних фінансів є прагнення до незаконного збагачення, що нерідко супроводжується одночасним бажанням набути високий соціальний статус і відповідний йому рівень споживання матеріальних благ.

Для службових осіб розпорядників державних фінансів ЗС України третього ступеня більше властиві потреби у забезпеченні мінімально необхідного рівня життя та пов’язане із цим прагнення повноцінного утвердження в ролі годувальника і голови родини. Командири і начальники нижчого рангу здебільшого сильно залежні від впливу дружин, які перманентно дорікають їм за нездатність матеріально забезпечити сім’ю на пристойному рівні, навішують ярлики соціально аутсайдера, постійно принижують чоловічу гідність за неналежне виконання ролі голови сім’ї, батька тощо. Намагання догодити дружинам, задовольнити їхні матеріальні запити й статусні амбіції, завоювати прихильність та утвердити авторитет у родині переважають страх перед кримінальним покарання і мотивують на вчинення розкрадань бюджетних коштів за першої ліпшої нагоди [5, с. 144, 145].

Враховуючи викладене слід зазначити, що для певної частини розпорядників бюджетних коштів нижчої ланки характерна так звана корисливість-нужда. Вона спрямована на підтримання мінімально необхідного рівня життя, задоволення елементарних фізіологічних потреб членів сім’ї у поноцінному харчуванні, лікуванні, своєчасній оплаті комунальних послуг, забезпеченні коштів на повсякденні поточні витрати.

Спеціальні дослідження морально-психологічної сфери особистості злочинця-розкрадача і одержувача незаконної вигоди, проведені за методикою ММІЛ, дозволили дійти висновку, що серед усіх корисливих злочинців вони найбільш соціально адаптовані. Про це свідчить усереднений профіль ММІЛ (53-65 Т-балів), що не виходить за межі нормативних показників [5, с. 42]. Порівняно з іншими типами злочинців розкрадачі і одержувачі незаконної вигоди легко пристосовуються до різних соціальних ситуацій, змін умов життя і професійної діяльності; набагато краще орієнтуються у соціальних, моральних, культурних, правових нормах і заборонах, більш витримані, мають високий рівень інтелектуального розвитку і вольового контролю за своєю поведінкою. Вони легко встановлюють особисто вигідні соціальні контакти, виявляють прагнення до лідерства, мають виражену потребу в соціальному визнанні, стійкі антисоціальні погляди і моральні переконання, що корелює зі стійкістю корисливої мотивації та установкою на продовження збагачення навіть після заволодіння значними матеріальними благами [5, с. 54, 55]. Всі ці характеристики властиві службовим особам-військовослужбовцям, які незаконно використовують бюджетні кошти у ЗС України.

У психологічному плані злочинці-військові командири і начальники - це сформовані особи зі стійкою ієрархією антисоціальних цінностей, життєвих орієнтирів та мотивів. Існуюча корумпована система отримання військових звань для офіцерського складу, призначення на матеріально привабливі посади накладає негативний відбиток на моральний образ командира і начальника, який займає посаду, пов’язану із розпорядженням матеріально-фінансовими ресурсами. Такі офіцери не вирізняються високою мораллю, не керуються інтересами служби, нехтують офіцерською честю і службовим обов’язком. Для них головним завданням є потрапляння у будь- який спосіб на посаду розпорядника або одержувача бюджетних коштів, а також утримання на цій посаді шляхом входження до корупційної вертикалі владної команди, що до певного часу забезпечує захист від кримінального переслідування.

Інтегративною морально-психологічною властивістю військового командира (начальника) виступає корислива спрямованість його особистості, тобто стан підвищеної готовності досягати цілі у чітко визначений спосіб. Спрямованість службових осіб, які обіймають посади командирів і начальників у військових формуваннях, полягає у використанні влади, службового становища і повноважень в корисливих та відомчо- корпоративних цілях. Прагнення особистого збагачення шляхом розкрадання бюджетних коштів для багатьох службових осіб розпорядників державних фінансів підкріплюється неофіційними особистими зобов’язаннями перед своїми покровителями. В ролі таких можуть бути провладні політичні сили, фінансово-промислові групи впливу, керівництво МО і командування ГШ ЗС України, що лобіюють призначення на керівні і водночас матеріально привабливі посади підлеглих, які входять до числа довірених осіб. Отримавши призначення у такий спосіб, службовим особам доводиться «відпрацьовувати» корупційну послугу через виплату грошової винагороди, фіксованих відсотків від доходів зі злочинної діяльності, безоплатної передачі активів військового призначення, надання незаконних послуг тощо.

Стійкість злочинної установки на розкрадання бюджетних коштів зумовлюється тривалістю злочинної діяльності, її інтенсивністю та різноманіттям способів реалізації корисливих спонукань. За матеріалами кримінальних проваджень може скластися враження про ситуативну установку військових службових осіб на розкрадання бюджетних коштів. У своїй масі, напевно, так воно і є, враховуючи тимчасовість перебування на посадах, обмежений доступ у більшості службових осіб до розпорядження матеріально-фінансовими ресурсами та високі ризики притягнення до відповідальності. Це ставить під загрозу подальшу військову кар’єру, отримання державних пільг, пенсійного забезпечення, авторитет серед колег та близького оточення. Разом із тим перебування на посаді розпорядників та одержувачів бюджетних коштів першого та другого ступенів передбачають незрівнянно ширші можливості доступу до розпорядження бюджетними коштами, порівняно менший ступінь контролю за їх використанням і, відповідно, нижчі ризики кримінального переслідування. Службове становище і займана посада формує у них стійку установку на тривале розкрадання державних коштів.

Таким чином, стійкість корисливої спрямованості на незаконне збагачення, певним чином залежить від займаної посади в ієрархії розпорядників бюджетних коштів, доступу до фінансових ресурсів, рівня корумпованих зв’язків та тривалості здійснення злочинної діяльності. Можна припустити, що у розпорядників другого і першого ступенів вона досягає рівня фіксованої установки до збагачення на постійній основі.