Металістична теорія грошей ототожнювала гроші з благородними металами - золотом та сріблом і отримала розвиток в XV - XVII століттях, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли представники даної теорії (в Англії - У.Стефорд, Т.Мен, Д.Норс, у Франції - А.Монкрент’єн) виступили проти псування монет. Металістична теорія грошей відображала інтереси торгової буржуазії і її напрямок в політичній економії - меркантилізм. Згідно цієї теорії джерелом багатства суспільства є зовнішня торгівля, активне сальдо якої забезпечує приплив в країну дорогоцінних металів.Помилковість теорії раннього металізма полягала в тому, що:а) джерелом суспільного багатства вважалось золото і срібло, а не сукупність матеріальних благ, створених працею; б) заперечувалась необхідність і доцільність заміни в обігу металічних грошей паперовими. Із завершенням первісного нагромадження капіталу змінювались погляди на джерело багатства суспільства - ним стали вважатись не зовнішня торгівля і благородні метали, а мануфактури і сільське господарство, тобто функціонуючий капітал. Відповідно перевага віддавалась внутрішньому ринку, а обіг металічних грошей вважався дорогим для нації. Номіналістична теорія сформувалась в XVII - XVIII ст., коли грошовий обіг був наповнений неповноцінними монетами. Першими представниками номіналізму були англійці Дж.Берклі і Дж.Стюарт. Вони вважали, що, по-перше, гроші створюються державою, по-друге, їх вартість визначається номіналом, по-третє, сутність грошей зводиться до ідеального масштабу цін. Отже, номіналісти повністю заперечували вартісну природу грошей, розглядали їх як технічне знаряддя обміну. Панівне становище номіналізм зайняв в політекономії в кінці XIX - на початку XX ст. Але на відміну від раннього номіналізму об’єктом його захисту стали не неповноцінні монети, а паперові гроші (білети державної скарбниці). Основні її положення зводились до наступного: а) гроші - це продукт державного правопорядку, творіння державної влади; б)гроші - знаки, наділені державою платіжною силою; в)основна функція грошей - засіб платежу. В економічній літературі по сьогоднішній день популярна кількісна теорія грошей. Вона намагається дати відповідь на питання про відносну вартість товарів, купівельної спроможності товарів і причинах її зміни. Окремі положення цієї теорії в самому загальному вигляді сформульовані Дж. Локком. У більш розробленій формі вона викладена Дж.Вандерлінтом, Ш. Монтеск’є і Д.Юмом (XVII ст.). Прихильником кількісної теорії був і Д. Рікардо (XVIII ст.). На відміну від меркантилістів, які вважали, що приріст грошей в країні стимулює розвиток торгівлі і промисловості, Д. Юм намагався довести, що збільшення кількості грошей в обігу не означає прирощення багатства країни, але сприяє лише росту цін товарів. Тому він вважав, що вартість грошей визначається їх кількістю, яка знаходиться в обігу і являє собою фіктивну величину. Таким чином, для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати: а) причинності (ціни залежать від маси грошей); б) пропорційності (ціни змінюються пропорційно кількості грошей); в) універсальності (зміна кількості грошей однаково впливає на ціни всіх товарів). Разом з тим є очевидним, що по мірі розвитку форм грошей структура грошової маси стає далеко не однорідною, так як включає не тільки готівку, але і банківські вклади. По різному реагують на збільшення грошової маси і ціни на різні групи товарів, які зростають нерівномірно. Подальший розвиток кількісної теорії грошей пов’язаний з включенням в неї апарату економетричного аналізу і елементів мікроекономічної теорії ціни. В першій половині XX століття провідні позиції займало кейнсіанство, яке з формувалось в 30-40-х роках і домінувало в економічній теорії і економічній політиці багатьох держав. Джон Кейнс висунув доктрину «переваги ліквідності», яка виражає психологічне прагнення людей тримати активи в грошовій формі - рухомій і зручній. Попит на гроші - величина нестійка і не передбачувана, але, виявляється її можна регулювати. Так, надання переваги ліквідності і величині грошової маси (пропозиція грошей), по Кейнсу, визначають норму процента , а вона впливає на величину інвестицій (чим нижче процент, тим більше інвестицій). А зміна інвестицій впливає на обсяг сукупного попиту, який є головним фактором, що визначає рівень зайнятості, виробництва і національного доходу. Вплив грошових факторів на економіку, вважає вчений, опосередковується нормою процента. Тому ріст грошової маси служить засобом зниження процента і збільшення інвестицій. Теорія відтворення, запропонована Д Кейнсом, істотно змінила уявлення про роль грошей в економічному розвитку. Використовуючи норму процента, можна зробити вплив на процеси нагромадження та інвестування капіталу. Тим самим гроші зайняли важливе місце в господарському механізмі, у всій системі суспільного відтворення. Це, насамперед, кейнсіанська схема формування національного доходу, аналіз споживчої і інвестиційної функції, оцінка стану ринку робочої сили та інші елементи загальноекономічного аналізу. Іншими словами, проблема грошей стала однією з актуальних в системі макроекономічного аналізу. Кейнсіанська система стимулювання попиту завдяки політиці «дешевих грошей», бюджетних дефіцитів несла з собою інфляцію. Саме її прискорення, а також розгортання кризи 70-х років нанесли удар по кейнсіанському вченню про «регульовану інфляцію», про державне втручання в економіку. Потрібні були нові підходи і нові рішення. Їх згодом запропонували монетаристи. Бюджетні інвестиції і бюджетні методи регулювання економіки, сприяли появі спроб реабілітації ролі грошей. Цю функцію взяли на себе монетаристи на чолі з Мілтоном Фрідменом, якому в 1976 р. була присвоєна Нобелівська премія. На відміну від кейнсіанців, які вважають, що для сучасного ринкового господарства характерні нестабільність, монетаристи вважають, що ринок доволі стійкий і спроможний само поновлювати економічну рівновагу. Тому вони заперечують кейнсіанську ідею про необхідність державного втручання в економіку і відстоюють принципи вільної конкуренції взагалі і в грошовій сфері в особливості. Суть теорії полягає в тому, що сукупний обсяг витрат покупців дорівнює загальній вартості проданих товарів і послуг. В стані рівноваги С + I + G + X (сукупні витрати) дорівнюють Y (обсягу виробництва в країні). Монетаризм, як це випливає із його назви, робить наголос на гроші. Монетаристи не заперечують зміни швидкості грошей, однак вони вважають, що такі зміни - це результат тривалого розвитку. В даний момент часу швидкість обігу грошей стабільна, її зміна здійснюється поступово і передбачувано. На відміну від монетаристів, кейнсіанці вважають, що швидкість обігу грошей мінлива і непередбачувана. Вона змінюється не тільки від одного економічного циклу до другого, а і усередині циклу. Тому не можна розглядати (як це роблять монетаристи) гроші як важливий фактор, що визначає динаміку обсягу виробництва, зайнятості і цін. Звідси стає зрозумілою відмінність кейнсіанців від монетаристів в оцінці грошово-кредитної політики. Гроші розглядаються монетаристами як вирішальний фактор розвитку виробництва. Тому державне регулювання грошово-кредитної сфери може спровокувати, на їх думку, економічну кризу. Кейнсіанська концепція регулювання ставки процента, вважають монетаристи, помилкова і суперечлива. Стабілізувати одночасно пропозицію грошей і ставку процента в принципі не можливо. Тому головним об’єктом регулювання зі сторони центрального банку повинна бути не ставка процента, а темпи росту пропозиції грошей. Монетаристи також вважають за доцільне обмежити економічні функції держави: зменшити розміри державного сектору, скоротити державні витрати, в тому числі на соціальні потреби ( що об’єктивно служить інтересам великого бізнесу).